12.1. Перші волоські священики: хто вони?
І. Ісаак Биц
Про першого волоського священика Ісаака Бица відомо не так багато, як хотілося б. Історик церкви єпископ Феодосій (Макаревський) повідомляє: «Маючи у себе священиком, духовним батьком і керівником Ісаака Бица, людини своєї нації, що прийшов сюди разом з ними, волохи спочатку терпляче зносили недолік у себе парафіяльної церкви: Биц, в межах можливості, знаходив всі засоби і вживав усіх заходів для задоволення духовних потреб і релігійних потреб своєї пастви. Але на початку 1776 року старий Биц захворів. Старий, хворий і розслаблений, він переконував своїх прихожан подбати про будівництво в слободі своєї церкви. За його порадою і наполяганням волохи зважилися почати справу про спорудження парафіяльного храму».
Відома і точна дата його смерті - о. Ісаака Бица не стало 18 листопада 1776 року. Інші люди прийшли йому на зміну. Ось і виходить - першими священиками Волоського стали: волох, потім - українець і, можливо, грек.
ІІ. Павло Порохов (Порошенко)
Другим волоським священиком став колишній запорізький козак Павло Порошенко. «По презенту Коша» («презент» – подарок) козак Павло Порошенко в 1772 році рукопокладений у сан диякона до Архангело-Михайлівської церкви с. Старі Койдаки, до якого спочатку відносилися волохи, які не мали власного храму.
6 серпня 1777 року Павло Порошенко рукопокладений в сан священика в село Волоське, до майбутньої Преображенської церкви. 31 грудня 1778 року разом з ним служить і о. Ілля Клементідієв.
Святительська благословенна грамота на освячення Преображенської церкви в державній слободі Волоській видана 21 січня 1780 року, і вже 3 лютого 1780 року цю церкву соборно освятили і відкрили до богослужіння протопопом Слов’янської і Херсонської провінції Федором Фомичем.
Павло Порохов разом зі своїми колегами по храму - отцем Іллею Клементідієвим і отцем Димитрієм Кіріяковим отримує ряд документів від єпархіального керівництва. Ось деякі з них, опубліковані в 2004 році в Запоріжжі професором Ігорем Лиманом. Ми вкажемо лише їх короткий зміст, але нині є можливість прочитати і ордера, що виходили священиками Волоської церкви в 1779-1781 роках.
«1779 г., 23 декабря - копия ордера Славянского духовного правления священникам Старокайдакского заказа о служении благодарственного молебна за выделение императрицей денег на семинарию Славянской епархии и о направлении детей священно- и церковнослужителей в это учебное заведение.
1781 г., 5 февраля - копия ордера Славянского духовного правления подчиненным священникам о порядке подготовки и проведения составления исповедных росписей.
1781 г., 5 февраля - копия ордера Славянского духовного правления подчиненным священникам об обязательном изучении духовными лицами катехизиса с последующим испытанием их знаний.
1781 г., 31 мая - копия ордера Славянского духовного правления подчиненному духовенству о поиске в церквях копий указа Синода 1767 о запрете священно- и церковнослужителям участвовать в составлении крестьянами жалоб на помещиков.
1781 г., 3 июня - копия ордера Славянского духовного правления подчиненным священникам о розыске пропавшего келейника Андрея Андреева.
1781 г., 31 июля - копия ордера Славянского духовного правления подчиненным священникам о проведении молебна об уничтожении саранчи.»
У міру того, як диякон ставав священиком, «ушляхетнилося» його прізвище, і Порошенко став батьком Пороховим. До 1785 року в Волоському служило вже три священики (прізвище третього - Димитрій Кирияк). І він, Порохов, виявляється «третім зайвим». Отець Павло подає преосвященному Никифору (Феотоці) доношення. У ньому він писав, що «при розборі священно- і церковнослужителів призначений він до переведення з села Волошського, за відсутність тамо для трьох священиків числа дворів, в село Олександрівку Слов’янського (колишнього Торського) повіту. Як же оне село Олександрівка від слободи Волоської складається в далекій відстані, тому через перехід він може прийти у велике розорення, в Катеринославському ж повіті є слобода генерал-майора Федора Матвійовича Толстого Грушівка, в якій, як він дізнався, зазначений священик Толстой і жителі слободи хочуть побудувати церкву; то за цим з повагою він, Порохов, просив преосвященного призначити його, Порохова, замість Олександрівки в слободу Грушевку, вона ж і Гола, куди і дозволити йому переходити».
Незабаром Слов’янська духовна консисторія ухвалила дозволити в слободі Грушівці дерев’яну церкву в ім’я Архістратига Михаїла, «а священика Павла Порохова, замість Олександрівки, визначити тепер же в зазначену слободу Грушевку, як для преподаянія тамтешньому народу християнських треб, так і для спостереження за успішним ходом робіт з будівництва церкви».
28 січня 1787 року гологрушевському священику Павлу Порохову видані були освячений антимінс і указ на освячення церкви. 6 березня 1787 року церква в Гологрушівці була освячена, і в 1500 прихожан відпала необхідність їздити за 40 верст в найближчу від них нікопольську церкву.
ІІІ. Ілля Клементідієв
«Новоросійське купецтво і міщанство по чистій совісті свідчить, що він житія і поведінки добропорядної, чеснотою і вченням обдарований, до святої церкви дбайливець і до множення благополуччя церковної старанний і піклувальник». Таку характеристику отримав від прихожан волоський ієрей Ілля Клементідієв, якого купецтво і міщанство Новоросійська (Катеринослава) обрало в 1799 році своїм священиком і клопотало перед керівництвом про переведення його з слободи Волоської до губернського міста.
В грудні 1778 року (тобто до побудови храму) священик Ілля Клементідієв вже фігурує як один з двох волоських священиків. А в 1782 році він згаданий як викладач катехізису в Катеринославській духовній семінарії.
Про нього неодноразово пригадують в «Матеріалах...» Феодосія. У 1778-1799 роках Ілля Клементідієв служить у Волоському. У 1786-1791 роках він - благочинний 1-ї частини (можливо був ним раніше чи пізніше, але в 1794-му благочинним був уже Іоанн Бистрицький). Як благочинний він, наприклад, займався парафіями в Томаківці, в селі Любимівці, на Нижній Хортиці, в маєтку графині Скавронської тощо.
Як благочинному о. Іллі довелося в червні 1791 року з’їздити в слободу Михайлівку-Будлянщину для розслідування скарги тамтешнього священика Петра Сінячевського. Той скаржився, що прикажчик слободи Михайлівка прапорщик Іван Скарлат, втручаючись в церковні справи, створює в церкві між народом різні лайки і, набігаючи нахабно на його квартиру, робить йому, дружині його і його дітям побої. Священик Сінячевський просив захисту і переведення його з цієї парафії в іншу. Ілля Клементідієв, що побував в Михайлівці і докладно розібрався у всіх обставинах, в рапорті своєму від 30 червня 1791 року доповідав керівництву про результати своєї поїздки. Всі скарги священика підтвердилися, але взяти пояснення у прикажчика Скарлата не вийшло з тієї причини, що він зник у невідомому напрямку. Преосвященний Амвросій розпорядився священику Сінячевському підшукати собі нове місце, а храм в слободі Михайлівці, надалі до розгляду, запечатати.
31 березня 1799 року о. Ілля Клементідієв переведений з слободи Волоської в Свято-Духівську церкву в Новоросійську (тодішня назва Катеринослава).
Цьому передували такі події. Катеринослав, перейменований Павлом I не на довгий час в Новоросійськ, продовжував розвиватися. Однієї Успенської церкви (біля нинішнього нового мосту) вже не вистачало. Тому виникає Свято-Духовська церква - на місці нинішнього Троїцького собору. За неї особливо клопоталися купці. Новоросійське (тобто Катеринославське) купецьке і міщанське суспільство обирає своїм повіреним місцевого купця Григорія Ісайовича Крістофорського. 10 березня 1799 року він звертається з проханням до митрополита Новоросійського і Дніпровського Гавриїла (Бодони). Останній, до речі, був також митрополитом Молдовлахійським, Екзархом Молдавії, Валахії та Бессарабії. Резиденція його в той час була в зубожілому містечку Новомиргороді. Купець Крістофорський в своєму проханні від імені всього суспільства писав:
«Здешней Новороссийской губернии начальник, губернатор, тайный советник, Ив. Як. Селецкий, усмотря, для умножившегося в губернском городе христианского народа, одну только соборную Успения Божией Матери церковь, в коей едва только четвертая часть людей поместиться может, во вере в Бога и по должности звания его, вознамерился восстановить другую церковь и по благочестию своему первым сделался вкладчиком, а по нем, подражая своего начальника, и прочие чиновники, в том числе и наше купеческое общество, от столь благого намерения не отреклись; по благословению вашего высокопреосвященства заложенная церковь получила благополучный конец. При самом же начале сооружения сего божественного храма во имя Сошествия Пресвятого Духа все купечество и мещанство положили твердое намерение, по причине не малого числа прихожан, для лучшего успеха в священнослужении и исправлении мирских треб, избрать двух священников, в чаянии сего, первого избрали слободы Волошской иерея Илию Климентидиева, о котором Новороссийское купечество и мещанство по чистой совести свидетельствует, что он жития и поведения добропорядочного, добродетелию и учением одаренный, к святой церкви рачителен и к умножению благолепия церковного усерден и попечителен. Но угодно было вашему высокопреосвященству на первый случай определить к нашей Сошествиевской церкви Успенской соборной церкви протоиерея Герасима Мартынова. А первоизбранный обществом иерей Илия Клементидиев остался доныне к нашей церкви неопределенным. Хотя ж оный иерей Илия, по данному от новороссийского купечества и мещанства одобрению, Новороссийское духовное правление о представлении, куда следует, ко определению к реченной Сошествиевской церкви и просил; но его прошение, якобы написанное не по форме, отдано ему с надписью обратно. А как оному протоиерею Герасиму, в рассуждении не малого числа прихожан и вновь прибывшего немалочисленного межевого корпуса, одному в исправлении как по духовному, так и мирских треб никак исправиться не можно: в таком случае, прилагая при сем данное мне верящее письмо, от лица всего Новороссийского общества, всенидайше прошу оного протоиерея Илию Клементидиева, по общему, его и нашему, желанию, милостиво определить к нашей церкви и о том Новороссийскому духовному правлению дать знать указом».
Згідно цьому проханню, резолюцією преосвященного Гавриїла, митрополита Новоросійського і Дніпровського, від 31-го березня 1799 року, священик Ілія Клементідієв зі слободи Волоської після понад 20 років служби серед волохів переведений в губернське місто Новоросійськ - Катеринослав до купецької Свято-Духівської церкви.
Проходить десять років. В якості духівника 14 лютого 1810 року колишній волоський священик Ілля Клементідієв підписав духовний заповіт катеринославського купця Петра Івановича Башмакова, колишнього в 1794 році міського голови Катеринослава.
«Лета тысяча восемьсот десятого февраля в четвертой на десятый день. — Я нижеименованный Екатеринославский купец Петр Иванов сын Башмаков чувствуя в здоровьи моем слабость, и памятуя что жизнь человеческая в одну минуту по соизволению всемогущего творца сокращается рассудил. Поколь божья благодать осеняет мой разум; распределить благоприобретенное мною имение на нижеследующем основании - 1-е все мое движимое и недвижимое имение в городах Екатеринославе и Новомосковске состоящее заключающееся в дворах лавках товарах капитале и прочем словом что бы только мне ни принадлежало вручаю по смерти моей в полную волю и распоряжение законной моей жене Дарии Михайловой дочери яко сотруднице моей жившей со мной чрез двадцать четыре года в супружеской верности и обязанности; а дабы она удобнее всем тем управлять могла назначаю к ней попечителей Екатеринославских купцов зятя моего Петра Андреевича Четверикова и Афанасия Семеновича Коханова для совета и вспоможения во всех ея предприятиях...»
«…сие мое духовное завещание учиненное мною с доброй моей воли при здравом разуме и совершенной памяти и чувствах подписал при упрошенных мною свидетелях собственною моею рукою вручаю для действия по оному сказанной жене моей Дарьи Михайловой дочери. Сие духовное завещание сочиненное по доброй моя воли собственною моею рукою подписую Екатеринославский купец Петр Иванов сын Башмаков. При сем был и во свидетельство подписался Духовный его Отец Иерей Илия Клементидиев. Сие духовное завещание по словам завещателя Башмакова при здравом его разуме и совершенной памяти сочинил и по прошению ево Башмакова во свидетельство подписался коллежский секретарь Тимофей Тихонов сын Девляшевский. Сие завещание переписывал и по прошению завещателя Башмакова во свидетельство подписался Губернский регістратор Гаврила Андреев сын Нефедьев. Сие Духовное завещание по учиненному в Екатеринославской Палате Гражданскаго Суда 1810 года ноября 23 дня журналу велено записать на изъясненном в оном основании в Крепостную книгу Секретарь Лафроний Дяченков».
Микола ЧАБАН
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
