6.3. Археологічні пам’ятки кам’яної доби (палеоліту – мезоліту – неоліту)
За переліком археологічних пам’яток криється клопітка і напружена робота. Ніхто не залишався байдужим до знайдених кісток тварин, знарядь праці, відщепів кременю тощо. Ні професійні шукачі, ні місцеве населення. Тільки спільними зусиллями відтворюється давнина, яку повинні шанувати і пам’ятати прийдешні покоління.
Волоське-1. Стоянку відкрито під час робіт Дніпрогесівської археологічної експедиції у 1932 р. І. Ф. Левицьким. Місцезнаходження знаходилося на схилі правого берега р. Сури неподалік с. Рашківка. На глибині 4 м у шарі лесового ґрунту знайдено кістки мамонта разом із кремінними знаряддями. У 1938 р. О. В. Бодянський поруч і вище за рівнем залягання виявив рідкісне знаряддя із рогу північного оленя типу сокир археологічної культури Лінгбі, що вказує на мезолітичний вік пам’ятки.
Волоське-2. Стоянку первісних мисливців відкрито випадково під час риття колодязя. На глибині 8–10 м у шарі гальки та піску (давніх річкових відкладень) було знайдено кістки викопних тварин, знаряддя й відщепи кременю. Вік стоянки визначається палеолітом [18, с. 7].
Майорка-1. Стоянку відкрив І. Ф. Левицький під час обстеження району Звонецького порогу в 1932 р. Місцезнаходження визначається лівим берегом устя балки Майорка. Знахідки представлено кістками викопних тварин, переважно зубрів, кремінними знаряддями й відщепами, що вказують на місцеве виготовлення. Датується кінцем палеоліту – початком мезоліту [17, с. 15].
Майорка-2. Стоянку відкрито в 1932 р. І. Ф. Левицьким на відстані 320 м від стоянки № 1. Під час зачистки схилу балки встановлено присутність двох горизонтів відкладень із культурними рештками. В нижньому, на глибині 4,5 м, знайдено кремінні знаряддя, типові для розвиненого палеоліту. Верхній горизонт позначений скупченням кісток викопних тварин і окремими знаряддями, що дозволяє вбачати у ньому тимчасовий табір мисливців доби пізнього палеоліту-мезоліту [15, с. 42-48].
Ямбург-1. Стоянку відкрито у 1932 р. І. Ф. Левицьким; у дослідженнях брали участь геологи І. А. Лепікаш та В. І. Громов, палеозоолог І. Г. Підоплічко. Розташована в усті р. Сури, на південь від колишнього с. Ямбург, зараз – Дніпровське. Площа розкопу сягала 540 кв. м. Культурні залишки залягали на поверхні давньої річкової тераси на глибині від 1,8 до 3 м, утворюючи декілька культурних горизонтів. За І. Ф. Левицьким, поселення належить до пізнього палеоліту. Ю. Г. Колосов деталізує датування мадлен-азільським часом [15].
Ямбург-2. Стоянка відкрита на лівобережному мисі р. Сури. Культурні рештки залягали у суглинку із прошарками раковин. Було встановлено наявність двох культурних горизонтів, з котрих нижній залягав на глибині 1,25–1,3 м. Вздовж берега Дніпра у розмивах культурного шару загальною протяжністю 40 м археологи зафіксували кострища, скупчення перепалених кісток тварин, кремінні знаряддя, вироби з кістки. Розташовані на відстані 4–4,5 м одне від одного, скупчення відповідають легким – із жердин та очерету житловим спорудам. Колекційні матеріали втрачені за часів війни. Сучасна колекція кремяних знарядь складається з 286 одиниць.
Волоський могильник. Найраніший за часом виникнення з мезолітичних могильників Надпоріжжя. Досліджений В. М. Даниленком спільно із О. В. Бодянським у 1952 р. Місцеположення визначається узбережжям Дніпра в межах с. Волоське. Являв собою родове кладовище для 19-ти поховань, здійснених шляхом трупопокладення у ембріональній позі, переважно на правому боці (13 із 19). Більшість поховань орієнтована головою на схід. Закономірність у розміщенні могил на місцевості відсутня, однак є побіжні підстави вважати поховання західної частини могильника більш ранніми. За винятком одного парного, усі поховання поодинокі. Небіжчиків супроводив вкрай обмежений напутній інвентар: лише у 3-х похованнях знайдено крем'яні вістря та геометричні за формою дрібні (мікролітичні) знаряддя. Також відсутнє фарбування небіжчиків червоною мінеральною фарбою, котра символізувала воскресіння, що зафіксовано для інших мезолітичних могильників волосько-василівського типу.
![Чоловік з могильника поблизу с. Волоське (реконструкція Т. Сурніної)]()
Чоловік з могильника поблизу с. Волоське (реконструкція Т. Сурніної)
Фізичний тип похованих досліджено за палеоантропологічними матеріалами. Він виявився надзвичайно складним і представлений кількома антропологічними варіантами, серед котрих присутні австралоїдний, давньосередиземноморський та протоєвропейський. Мезолітичне населення Надпоріжжя було не однорідним і взаємовідносини між окремими його групами не завжди мали мирний характер. Двоє з похованих у Волоському могильнику людей були вбиті крем’яними вістрями стріл. Їх знайдено у кістках грудної клітини та першому шийному хребці [6, с.145-146;152-155; 7].
Неоліт – новий кам’яний вік – наступний період у розвитку суспільства, який визначається у хронологічних межах від другої половини VI-го по початок IV-го тис. до н. е. Неоліт характеризується помітними змінами майже всіх сторін життєдіяльності давнього населення України. Це позначилося на господарстві, матеріальній та духовній культурі, соціальних відносинах. За умов Надпоріжжя, господарство доби неоліту ґрунтується на інтенсивній експлуатації природних ресурсів, у першу чергу рибальстві й мисливства, із поступовим переходом до скотарства й присадибного землеробства, що виникає на підставі збиральництва. Оволодіння управлінням човном зробило привабливим для заселення чисельні дніпрові острови, із чим ми не зустрічалися за попередніх часів.
Генератором новітніх засобів забезпечення життя виступають археологічні культури південного заходу України та Балканського півострова, які вже знаходилися на стадії неолітичної революції. Одним із важливих надбань доби неоліту стала поява глиняного посуду. Також заслуговує на згадку удосконалення засобів обробки каменю, із чим пов’язано заснування на скельних островах майстерень.
Сурський острів 1-4. Дослідження, здійснені під час робіт другої Дніпрогесівської експедиції 1946 року, призвели до відкриття 4-х неолітичних поселень, за матеріалами котрих виокремлено сурсько-дніпровську ранньонеолітичну культуру. Дослідження проводилися В. М. Даниленком за участі О. В. Бодянського.
За геологічними визначеннями острів становить останець III-ї тераси, із котрою у Надпоріжжі пов’язані пізньопалеолітичні та мезолітичні місцезнаходження. Це підтверджується відкриттям мезолітичної стоянки Сурське-5. За сприйнятим поділом території Надпоріжжя на ділянки, обмежені порогами та заборами, острів належить до лохансько-сурської групи. Часу складання сурсько-дніпровської культури відповідає нижній шар поселення Сурський-1. У ньому археологи простежили численні ями грушовидної форми, котрі залишено корзинами, вкопаними у землю, які заміняли відсутній ще посуд для збереження їстівних припасів. Більш розвиненими є поселення II-IV, котрі знаходилися у південній частині острова. Тут учені відкрили житловий комплекс, що складався з трьох напівземлянкових жител, що мали спільне подвір’я із вогнищем. Також досліджено рештки господарського приміщення, яке слугувало для в’ялення риби.
На ранньому етапі сурсько-дніпровської культури провідне місце належало рибальству із використанням човнів та сіток, також лову вудкою на гачок та полюванням з острогою чи луком. Присутність кістяних оправ жниварських ножів, схожих до відомих за землеробськими культурами Близького Сходу, також рогових мотик, засвідчує початок архаїчного землеробства. На особливу увагу заслуговує поява у фауністичних комплексах решток великої рогатої худоби.
Матеріальна культура поселень представлена посудом, до глини котрого додавалися подрібнені черепашки й пісок. Провідною була форма гостродонного горщика. Орнамент зигзаговидний, лінійно-шевронний, в техніці різьблення або нанесений зубчастим штампом. Особливістю сурсько-дніпровської культури стала наявність посуду з жировикового каменю. Також позначені своєрідністю знаряддя й зброя – кістяні дротики із лезами з кремінних платівок, вістря до списів, стилети, рогові та кістяні долота, тесла, сокири. На широке використання луків вказують знахідки кремінних наконечників стріл. Значне місце належить знаряддям з місцевих порід каменю [8].
![Рис. 1. Рештки житла, розкопаного на о. Сурському проти с. Волоського Рис. 2. Знахідки з поселення]()
На жаль, відомості стосовно поховального обряду населення Надпоріжжя часів сурсько-дніпровської культури вкрай обмежені. Це не дозволяє розглянути це питання. З Сурського острова походить кілька простягнутих на спині поховань у ямах під кам’яними закладками, які В. М. Даниленко відносить до пізнього етапу сурсько-дніпровської культури.
![Острів Стрільча Скеля.]()
Розташований на 1,5 км нижче за течією с. Волоське, на відстані 30 м від високого правого берега. На даний момент становить гранітний останець площею 74 х 42 м, перекритий тонким шаром відкладень. До будівництва Дніпрогесу у південній частині мав велику піщану косу. На карті Дніпра 1768 р. відомий як Лоханська (від назви порогу) Стрелиця. Перші археологічні дослідження здійснені у 1888 р. Катериною Мельник, у шлюбі Антонович.
![к. 6.3.-2_Археолог Катерина Мельник-Антонович (1859-1942)]()
Вона встановила наявність давньої кераміки кількох типів і зробила припущення стосовно довготривалості та етнічної неоднорідності мешканців. У верхніх шарах Мельник відкрила майстерню з обробки кам’яної сировини. У 1907 р. М. О. Макаренко заклав кілька шурфів, які підтвердили цей висновок. Під час робіт Дніпрогесівської експедиції 1927–1932 рр. дослідження не проводяться у зв’язку із забороною витрачати кошти на пам’ятки, котрі не підлягають затопленню. У повоєнні часи у зв’язку із спадом води О. В. Бодянський дослідив кілька жител - напівземлянок у низькій піщаній частині острова, які належали до бронзової доби. В 1946 р. під час робіт другої Дніпрогесівської експедиції А. В. Добровольський та В. М. Даниленко розкопали 45 кв. метрів у підвищеній частині острова. Відтак уперше отримано стратиграфічну (за культурними шарами) колонку, яка доводила безперервність життя від раннього неоліту по пізню бронзову добу. У 1988 р. Д. Я. Телегін заклав невеликий розкоп із метою встановлення наявності і стану культурного шару. Останні за часом розкопки провели у 1988–1989 рр. співробітники новобудовної експедиції Дніпропетровського університету В. Андросов та І. Морковіна. Сьогодні є всі підстави стверджувати безперервність і складність етнокультурного процесу, що відбувався у хронологічних межах VI–IV тис. до н. е.
Нижній культурний шар відкладений на етапі існування населення пізньої сурської культури. На це вказують типова кераміка, кістяні й кремінні знаряддя. В останніх ще присутні мікролітичні вістря, прорізувачі, пластини, поряд із котрими вживаються вже великі ножі та скребки. Відомі кам’яні знаряддя у вигляді дисків, сокири трапецієвидної форми. Окрему групу складають кістяні й рогові мотики, пов’язані із початком землеробства. Наступний шар залишений носіями азово-дніпровської культури. Вона виникає внаслідок міграції населення зі сходу, зокрема нижнього Дону, викликаною погіршенням клімату. У господарстві мешканців Стрільчої Скелі поряд із рибальством й полюванням помітно зростає роль скотарства. За межами Стрільчої Скелі у Надпоріжжі з’являються великі могильники типу Василівського-5, Микільського тощо. Кераміка плоскодонна, із комірцевими вінцями, орнаментована зубчастим штампом, наколами та прорізуванням.
Наприкінці V тис. до н. е. на Дніпрі з’являється населення дніпро- донецької неолітичної культури, котре залишило слід у відкладеннях культурних шарів Стрільчої Скелі. Посуд останньої мав рослинні домішки до глини і пласке дно, переважає накольчасто-гребінцевий орнамент. Знаряддя праці й зброю виготовляли з кременю переважно донецького походження. Також особливістю надпорізько-приазовської групи пам’яток цієї культури є переважання серед знарядь праці шліфованих кам’яних сокир.
Кінець неолітичного періоду позначений поверненням на Стрільчу Скелю населення пізнішого етапу сурської культури. Саме воно прийняло участь у формуванні скелянської культури наступної доби енеоліту [3, с. 104-129; 6, с. 157-227].
Острів Лоханський належить до Лоханського порогу, який перетинав Дніпро нижче с. Волоське. До будівництва Дніпрогесу поділявся на дві частини судохідним (Фалєївським) каналом. Неолітичні поселення відкрито у північній високій частині. Дослідження провадилося М. Я. Рудинським. Кераміка поселення представлена плоскодонними горщиками, до глини котрих було додано пісок; поверхня загладжена, орнаментація гребінчасто-накольчаста. Посуд Лоханського поселення не мав на той час аналогій в знахідках з Надпоріжжя, тому Рудинський шукав відповідностей йому у посуді, що походив з дюнних стоянок Донеччини, не виключаючи можливості зв’язків через басейн р. Самарі. Сьогодні встановлено належність Лоханської стоянки до дніпро-донецької культури етапу II а [29, с. 67]. Під час опрацювання матеріалу В. М. Даниленко виділив невелику групу кераміки пізньої сурської культури, що підтверджує неоднорідність населення, про що йшла мова під час опрацювання матеріалів Стрільчої Скелі.
На острові відкрито також майстерню по виготовленню знарядь із кристалічних порід каменю. Всього виявлено 55 шліфувадл на горизонтальних плоскостях гранітних скель, розташованих в прибережній частині. М. Я. Рудинський класифікував їх як овальні, круглі, дуговидні [25, с. 129]. У повоєнні часи О. В. Бодянським під час спаду води було відкрито розмитий неолітичний могильник азово-дніпровської культури.
Стоянка та поховання в урвищі Скеля-Каменоломня. У 1946 р. під час обстеження О. В. Бодянським відкрито 8 поховань, здійснених у вузьких ямах простягнуто на спині у супроводі кремінного знаряддя та прикрас з зубів оленя та річкових черепашок. За поховальним обрядом та супроводжуючими речами могильник залишено населенням азово-дніпровської неолітичної культури, котрому належать ряд широко відомих могильників Надпоріжжя.
Курган Сторожова могила являв собою великий горб із стрімкими схилами і був оточений не глибоким, але широким (близько 15 м) ровом. Насип кургану мав 7 м висоти, 48 м у діаметрі, його південно-західна частина була знищена під час другої світової війни.
У 1949 році проводились розкопки, в яких взяли участь О. В. Бодянський та І. І. Артеменко – наукові співробітники Дніпропетровського музею. У верхній частині кургану було виявлено поховання без речей; під східним схилом, на глибині 2,5 м, - залишки кострища діаметром близько 3 м, з великою кількістю вугілля. Курган з чорнозему, з незначною домішкою глини. Нижня частина насипу кургана, розкопана під керівництвом О.І. Тереножкіна (дослідника Інституту археології Академії наук Української РСР), також складалася з чорнозему та глини. Крім того, в ній траплялися дрібні кусочки зогнилого дерева.
Під курганом, у ґрунтових ямах було виявлено три поховання древньоямного часу. В центрі – основне поховання та два впускних – на схід і північ від основного. Виявлено також хід шукачів скарбів і вкопаний в землю стовп.
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
