8.6. Із заміток Віктора Яковича Берелета (1938-2015)
«Свою розповідь про наш рід почну не з тата Якова Пимоновича Берелета, а з мами Олександри Іванівни Карандашевої.
Так як роду батька Якова майже не знаю.
А рід мами знаю, починаючи з прадіда Івана Юхимовича Карандашева.
Мій пра-прадід Юхим був донський козак, жили вони в станиці Луганській на Дону. У 1848 році у нього народився син Іван, який був спочатку козачком, потім - козаком. Служив у донського воєводи при дворі. Тут виконував різні роботи, але в основному займався конярством. Іван Юхимович завжди знаходився при воєводі, всюди його возив, був його ад’ютантом. Прадід Іван був високий на зріст, здоровий, cміливий, сильний, але не багатий козак.
У воєводи була племінниця Єлизавета, на кілька років молодша прадіда. Батько її загинув в битві, і вона з матір’ю жила при дворі свого рідного дядька. Воєвода її любив і хотів видати заміж за багатого козака. Коли вмирав брат воєводи, він просив свого брата, щоб той поклав око за його дочкою, не ображав, був їй замість батька.
Але Єлизавета сильно закохалася в нашого прадіда Івана Юхимовича. У них спалахнула сильна таємна любов. Єлизавета завагітніла. Її чекало покарання. Вона мучилася від страху і ганьби.
Надії, що її віддадуть заміж за Карандашева, не було ніякої. Її чекала доля безприданниці. Єлизавета була красива собою, молода, струнка, походила з багатої сім’ї, хоча батько її загинув молодим козаком.
Але взаємна любов один до одного знайшла вихід. Прадід вирішив її викрасти! Вони домовилися між собою, що таємно втечуть від своїх рідних і поїдуть на Дніпровські пороги ближче до запорозьких козаків. Все було приготовлено до втечі. І коли воєводи не було в станиці, вони вночі запрягли кращих коней в кінний виїзд і помчали на українські землі в надії, що їх не наздоженуть і не знайдуть.
Вони благополучно дісталися до Катеринослава. По правому березі Дніпра степами дісталися до села Волоського, який перебував в тридцяти верстах від Катеринослава. Красиве село біля Дніпра, вище колишньої Запорізької Січі. Вода в Дніпрі іскрилася, бушувала і співала, особливо перед дощем, так як тут були великі річкові пороги. На всю ширину Дніпра біля села Волоського виходили великі камені.
Біля Дніпра височіла велика красива Преображенська церква. Навколо церкви були лавки (магазини), аптека, лікарня, ринок. Церква в селі мала свої землі, був великий прихід людей з навколишніх сіл. У Волоському жило багато молдаван або волохів, як їх називали. Люди займалися землеробством, скотарством, рибальством. На Дніпрових порогах виросли млини, їх будували заможні селяни. У нашого роду теж був свій водяний млин. Село було багате, красиве, потопало в зелені.
Ось сюди і приїхали наші втікачі. Облюбували красиве подвір’я у самого Дніпра, господарем якого був якийсь селянин Сокур. За хороші гроші він продав своє обійстя нашому прадіду, а сам поїхав до Катеринослава, де купив собі заїжджий двір.
Прадід Іван і його кохана дружина Єлизавета почали самостійне життя. Вони чекали першої дитини.
Будинок був добротний, під черешнею. Для села це дорого і багато. Садиба була огороджена. Вони почали піднімати своє господарство. Сільська громада відмовила прадіду в наділі землі. Тоді він зайнявся торговою справою. Відкрив у дворі свою торгову лавку. Був грамотний. Торгував гасом, свічками, шпильками, голками, ґудзиками тощо. А також додатково підробляв в сільській церкві. Фарбував купола, хрести, дах. Виробляв столярні та бляшані роботи. (Іван Карандашев потрапив в 1891 році в «Список осіб, які виявили згоду бути членами товариства тверезості, відкритого при Преображенській церкви села Волоського Катеринославського повіту»). Але в основному займався господарством - у них були корови, вівці, багато курей, гусей, качок.
Народжувалися діти. Господарство розросталося. Але ось прийшла несподівана біда. У 1892 році раптово помирає наш прадід. Від двостороннього крупозного запалення легенів, після 12 днів хвороби. Йому було всього 44 роки, пив помірно, не курив, був здоровою людиною.
Хвороба трапилася після покосу трави. У спекотну літню погоду він косив траву поблизу струмка. Був роздягнений. Сів спочити на сиру скошену траву і непомітно заснув. Коли повернувся додому, його почало морозити. Піднялася висока температура. Сира земля і трава зробили свою чорну справу. Згорів він дуже швидко, так і не отримавши наділу землі від сільської волості. Прабабуся Єлизавета прожила до 1899-1901 року. Загинула трагічно.
...На село насувалася грозова хмара. Почався дощ. Вона кинулася заганяти курчат в сарай. Була боса і різко наступила на денце розбитої пляшки, яка непомітно лежала в траві. Сильно поранила ногу, розрізала кровоносну вену. Втратила багато крові. Після цього стала сильно хворіти і незабаром померла, залишивши четверо дітей - дочку Мотрену, сина Олексія, дочку Олімпіаду, сина Івана. (Тут не названий ще Пантелеймон Іванович Карандашев і його дружина Пелагея Вікторівна. Згідно метричних записах в Волоської Преображенської церкви, 10 липня 1888 року в них народився і в той же день хрещений син Антоній ).
Старша дочка Мотрона Іванівна Карандашева була одружена з Василем Івановичем Литовченко, проживали вони у дворі його батьків. Василь Іванович був керуючим у поміщика Звєрєва (Звєрєв був купецького стану), що мав водяний млин на порогах Дніпра. Розбагатівши, Василь Іванович сам обзавівся водяним млином і відійшов від поміщика.
Син Олексій Іванович Карандашев служив в м. Олександрівську (Запоріжжя) урядником. Високий, гарний, вусатий.
Дочка Олімпіада Іванівна Карандашева була заміжня. В молоді роки померла, не залишивши дітей.
Син Іван Іванович Карандашев (1882-1924) - наш дід.»
Від публікатора. У метричних книгах Волоської церкви за 1907 рік знайдено запис про хрещення одного з Карандашевих. Отже, 7 червня 1907 року народжений і в той же день хрещений Іван. Батьки: селяни села Волоського Іоанн Іоаннович Карандашев і його дружина Марія Йосифова. Хрестив дитину священик Стефан Гладченко. (ДАДО, Ф. 193. Оп. 3. Д. 308. Л. 72).
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
