1.1. Козаки поселяють волохів, або ж початок села Волоського
У цій частині йдеться про обставини виникнення села Волоське, про знедолених полонених, яким з волі та ініціативи Коша Запорізької Січі дозволено було оселитися у колишній Гетьманщині.
На правому боці Дніпра, за 30 км від обласного центру знаходиться село Волоське. В «Історії міст і сіл України», у томі, де йдеться про нашу область, знаходимо лише один лаконічний рядочок: «Село засноване у 1769 році». А про його заснування, а також Волоських хуторів (нині-Новоолександрівка на р. Сурі під м. Дніпро) писали свого часу відомі українські історики А. Скальковський, Д. Яворницький, архієпископ Феодосій (Макаревський). Вдалося й нам знайти деякі архівні документи на цю тему.
Розташоване Волоське у легендарних місцях. Тут ревіли дніпрові пороги (Сурський та Лоханський), знаходилася знаменита скеля Богатир, а біля південної околиці, де село межує зі своєю фактичною філією-Майоркою, була легендарна Змієва печера, з якою пов’язані перекази про один з подвигів героя давньогрецької міфології – Геракла, про походження від Геракла й жінки-змії скіфів, врешті про Змія-Горинича та його дочку... На цих землях люди оселялися з первісних часів, про що свідчать численні археологічні пам’ятки. Ці благословенні місця дуже цінувалися запорожцями, і ще 1539 р. вони відстоювали їх від королівських урядовців.
Власне кажучи, Волоське виникло за таких обставин. У 1768 р. почалася російсько-турецька війна, що продовжувалася шість років. У ній брали участь й запорозькі козаки, які громили ворога на суші й на морі. У 1769-1770 рр. козацький флот під командуванням Данила Третяка воював під турецькими фортецями Очаковом та Кінбурном. У ході цієї операції у серпні 1770 р. запорожці захопили обози кримського хана Крим-Гірея. Разом з багатою здобиччю до рук козаків потрапив і ординський ясир; одна група з 673 волохів, тобто молдаван, яких ординці полонили під тодішньою столицею Молдавії – Яссами, друга – понад сотню євреїв з м. Янова та деяких інших міст Правобережної України. Згідно з козацьким звичаєм полонених було переправлено курінним отаманом Максимом Ротом до Старого Кодака (волохів) та Нового Кодака (євреїв). Тут до волохів долучилися ще 1300 їхніх земляків, визволених запорожцями з ординського полону під Очаковом. Через певний час євреїв звільнили за викуп, а волохам було дозволено Кошем Війська Запорізького оселитися на його землях або ж у колишній Гетьманщині. Переважна більшість волохів вирішила поселитися під Старим Кодаком, котрий у той час за документами продовжує іменуватися містом.
«Видовище було і справді давно не бачене на Січі. Наказний отаман козацької флотилії полковник Данило Третяк, як колись Петро Сагайдачний, повертався з морського походу під розгорнутими хоругвами і під бій литавр. При підході до січової пристані козацькі морські фальконети дали гучний залп, салютуючи черговій звитяжній перемозі козацького флоту. У відповідь з січових веж рявкнули важкі гармати – козаки вітали своїх побратимів.
Зустрічати Данила Третяка вийшов кошовий отаман Петро Калнишевський зі всією старшиною, спеціально прибув і граф Панін. Їм уже було відомо, що флотилія Данила Третяка розгромила на Кінбурнській косі самого кримського хана! Та так його погромила, що козаки мало не схопили у власні руки володаря Криму. Після завершення зустрічі запорожці почали виводити на берег визволених від хана бранців. Було їх 673 чоловіки, в основному, волохи (румуни) і євреї. Такої кількості визволених невільників вже багато років не було на Січі. Граф Панін відразу ж звелів писати переможну реляцію у Санкт-Петербург, відіславши туди в дарунок Катерині II дві хоругви кримського хана та його срібну, з позолотою, палицю, захоплені в бою Данилом Третяком. Звільнених волохів було вирішено поселити біля гирла річки Сури. Нове поселення так і назвали Волоське. Вперше Данило Третяк уславив своє ім’я як талановитий флотоводець на початку 1770 року в боях з турецьким флотом за Очаків. Походив він зі старовинного козацького роду, у молоді роки здобув добру освіту. Був фізично розвинений, відважний і сміливий. У бою він не знав страху, проте завжди був розважливий і кмітливий. Умів вести військо в бій, та ніколи не кидався на ворога без підготовки своїх сил. Козаки поважали свого полковника за розум і розважливість, за те, що цінував козацьке життя. Третяк був традиційним морським піхотинцем. Пройшов добру морську школу, тож після важкого поранення Пилипа Стягайла кошовий отаман Петро Калнишевський призначив командиром своєї флотилії саме Данила Третяка». (М.Мимчак «Флотоводці України. Данило Третяк»).
Отже, волохи (молдавани) поселилися на берегах Дніпра й Сури не з волі Катерини ІІ чи Потьомкіна, як тенденційно стверджує дехто, а з волі та ініціативи Коша Запорізької Січі. До волохів поступово стали підселятися запорожці, які жили поблизу на своїх хуторах та зимівниках, особливо після ліквідації Січі та примусового згону царською адміністрацією козаків з хуторів у села та міста.
![]()
(Полное Собраніе Законовъ Россійской Имперіи, съ 1649 года. Томъ XVIIІ. 1767 – 1769. – САНКТПЕТЕРБУРГЪ: Печатано въ Типографіи ІІ ОтдѢленія Собственной Его Императорскаго Величества Канцеляріи, 1830. – 1034 с. – № 13.292. – С. 1018).
Згідно з даними ревізії 1776 р., у Волоському були 221 двір та 23 бездвірних хат, саме тільки доросле населення складало 1264 душі. Духовним провідником села був старий молдавський священик Ісаак Биц, який виконував свої обов’язки, незважаючи на відсутність у Волоському церкви. Волохи користувалися церквою св. архістратига Михайла, що знаходилася у Старому Кодаку. Трьох старокодацьких священиків (Тимофій, Вукол, Стефан) вже не вистачало, і тому був висвячений у Гамаліївському монастирі на Чернігівщині старокодацький диякон Василь Чухрай. На місце ж Чухрая за рекомендацією Коша був поставлений запорожець Павло Порошенко. З ініціативи Бица, ще коли існувала Січ, було вирішено розпочати будівництво у Волоському власної церкви Преображення Господнього. Кіш дав для цього дубовий та сосновий ліс у Романківській пущі (Романкове нині знаходиться в межах сучасного Кам'янського). Биц не встиг закінчити своєї справи, бо помер 29 листопада 1776 р. Після його смерті волоський отаман Кирило Дамаскин, титар Василь Памфилович, представники сільської громади (Матвій Дринець, Василь Цупан, Кирило Бутан) знову поставили питання про будівництво церкви у Волоському й просили висвятити на її священика диякона-запорожця Павла Порошенка. Це було виконано. Церква Преображення була збудована наприкінці 1778 року, а 14 лютого - освячена. Тоді ж у ній почалася служба Божа. На жаль, наприкінці 20-х років під час походу войовничого безбожництва по Україні церкву було закрито й зруйновано, а 1932 року її рештки затопили води Дніпра, перекритого Дніпрельстаном...
Волохи ідеально вписалися в життя нашого козацького краю, і за всю історію їхніх поселень на запорозьких землях не було жодного українсько-молдавського конфлікту на міжнаціональному ґрунті. Вони поступово прийняли українську мову, звичаї, зберігши, однак, і свою мову аж до останнього часу, чимало своєрідних рис у своїй матеріальній та духовній культурі. Цей синтез української та молдавської культур вражав і викликав захоплення відомих дослідників – історика Д. Яворницького, етнографа В. Бабенка та ін.
За два сторіччя з гаком свого існування Волоське та Волоські хутори (Новоолександрівка) дали Україні чимало поколінь чесних трударів-хліборобів, чудових ремісників, які особливо уславилися різьбленням по дереву, діячів культури й науки. І нині у Волоському живе чимало сімей безпосередніх нащадків молдавських першопоселенців, й нині можна почути від старих людей молдавську мову, помилуватися оригінальною вишивкою... Але зберегти тут багаті традиції все складніше: Волоське та Майорка на очах змінюють своє обличчя...
Керівництво громадою села Волоське (1776 – 1911 рр.)
Отаман Кирило Дамаскін – згадується 1776 року.
Волосний старшина Авраам Брага – 1886-1890 роки.
Сільський староста Лазар Кривий - згадується 1894 року.
Волосний старшина Сидоренко - згадується 1897 року.
Волосний старшина Яків Пилипович Чабан – 1902-1907 роки.
Волосний старшина Георгій Гейченко – 1911 рік.
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
