3.3. Як селяни «писалися на землю». Сторінка історії 1905 року

21-07-2020, 17:29 By Admin Часопис

3.3. Як селяни «писалися на землю». Сторінка історії 1905 року

Або що робив у Волоському майбутній член першого українського уряду, генеральний секретар у складі уряду Винниченка Микола Стасюк?
Як у Волоському створювався осередок Селянської спілки і що це за організація?
Це було на початку листопада 1905 року. Деякі села Солонянської волості приєдналися до Селянської Спілки, прийнявши відповідні ухвали і виділивши своїх уповноважених. По селах Волоської і сусідньої Микільської волості (Волоське, Микільське-на-Дніпрі, Звонецьке, Військове і Вовніги) роз’їжджав відомий агітатор, студент Катеринославського гірничого училища Микола Михайлович Стасюк. І закликав селянські сходи до бойкоту уряду, до повного і негайного припинення сплати податків і до відкритого невизнання влади ні в особі своїх старих виборних, ні в особі урядовців…

Священик-агітатор

У Волоському Стасюковій агітації сприяв місцевий священик Стефан Гладченко. Він збирав сходи, де також закликав до бойкоту уряду. Розтлумачуючи значення царського маніфесту, о. Стефан зводив усе до того, що «селянам дозволяється робити все, що спаде на думку».
- Панове мої парафіяни, - говорив Гладченко в одній зі своїх проповідей, – багато пережили наші діди і прадіди, та й нам багато чого дісталося від наших дворян та чиновників, котрі над нами немало знущалися і смоктали нашу кров.
У розпалі революції 1905 року на стіл Катеринославського повітового справника ліг лист начальника губернського жандармського управління, датований 23 листопада 1905 року з припискою «Секретно»:
«Про антиурядову пропаганду в с. Волоському студента Катеринославського гірничого училища Миколи Михайлова Стасюка і священика Гладченко я до сих пір поліцейського дізнання не отримував, чому питання про притягнення їх до відповідальності піднято бути не може і Стасюк затриманню не підлягає, але не дивлячись на це, в разі появи Стасюка в Катеринославському повіті зі злочинними цілями, передбаченими чинним кримінальним укладенням (з показаннями свідків), він повинен бути затриманий і при поліцейському дізнанні доставлений в місто Катеринослав в моє розпорядження.
Справжнє підписав полковник».
…Цікаво, що на День Незалежності 24 серпня 2008 року ми виявили у Волоському несподівані матеріальні підтвердження слідів Стасюків. Колекціонер кераміки і старої цегли дніпровець Павло Павлович Маменко знайшов біля колишньої колгоспної кузні цеглину з літерами «М С.». Розшифрувати це можна як прізвище виробника цегли – Михайло Стасюков. Батько Миколи Стасюка дворянин Михайло Степанович Стасюков мав у Катеринославі власний цегляний завод і випускав цеглу з такими літерами.
А історія з перебуванням у Волоському 20-річного студента М. Стасюка? Вона мала своє продовження. Звернімося до виявлених нами архівних матеріалів.
Зацікавлення цією історією виявив сам катеринославський губернатор Олексій Нейдгард. Земський начальник не раз повідомляв йому про цього агітатора. Ось що доповідав Нейдгарду земський начальник 3-ї дільниці Катеринославського повіту 28 листопада 1905-го:
«В исполнение личного предложения Вашего Превосходительства имею честь доложить, что положение вещей во вверенном мне участке, насколько мне удалось выяснить при посещении некоторых сел, представляется в следующем виде.
18-го сего ноября в с. Волосском появился известный уже из личного моего доклада агитатор – студент Стасюк. Собрав при содействии местного священника Гладченко толпу крестьян, Стасюк обратился к ней с речью, призывающей крестьянское население к бойкоту Правительства полным и немедленным прекращением уплаты податей и открытым признанием никакой власти.
Затем предлагал вступить в число членов Крестьянского союза, избрав 2-х делегатов в этот союз, для чего крестьяне должны были вновь собраться 20-го ноября. Тут же указывалось и на главную задачу союза – аграрную борьбу.
На сходке 20-го ноября собравшимся для указанной цели снова была произнесена Стасюком речь в духе 18-го ноября, поддержанная также священником Гладченко (бывшим по словам участвовавших на собрании в довольно нетрезвом виде), причем советовали крестьянам уничтожить, сжечь здания общественных управлений вместе со всеми хранящимися в них делами. «Идея» эта не встретила однако сочувствия среди собравшихся. Незаметно пока также признаков (нрзб) проявления бойкота.
Одновременно в продолжении нескольких дней усиленно распространялась в том же направлении пропаганда в селах Никольском, Звонецком, Войсковом и Вовнигах. Здесь, кроме того, велась агитация против созыва Гос. Думы на началах 6 августа и 17 октября. Агитаторами в этих селах явились учительница с. Никольского Губелея и ученик Екатеринославской фельдшерской школы Резунов и матрос Дорошко – оба крестьяне с. Звонецкого.
В общем всюду настроение сильно приподнятое, но опасений аграрного или революционного характера не внушается.
Прочитанный мною на сходах Манифест от 17 октября, по-видимому, произвел довольно благоприятное впечатление на слушателей. (,..) Везде пришлось выслушивать настойчивое желание населения немедленного созыва Государственной Думы.
Земский начальник (підпис)».
Як розгорталися події після появи у Волоському Миколи Стасюка?
Революцiя 1905 року мала різні вияви – стихiйнi й органiзованi. Стихiйнi форми селянського руху доведених до вiдчаю людей виявлялися в пiдпалах та розгромах помiщицьких садиб. Органiзованi форми – то передусiм творення вiддiлень Всеросiйської Селянської спiлки, котра виникла в країнi влiтку 1905 року. Стихiйнi форми являли себе вiдносно слабко й передусiм у пiвнiчно-захiднiй частинi Верхньоднiпровського повiту. Цей край губернiї межував зi схiдною частиною Херсонської губернiї – а саме там яскраво палало вогнище аграрного руху. В iнших повiтах Катеринославщини анархічний аграрний рух не мав суцільного характеру i виявлявся перiодично, згадував сам безпосереднiй учасник тих подiй, один з органiзаторiв Селянських спiлок на Катеринославщинi Микола Стасюк.
Два слова про цю людину. Микола Михайлович Стасюк (1885-1943?) народився в Катеринославi як дворянин Микола Стасюков (згодом вiн українiзує своє прiзвище i стане Стасюком). Як i батько, навчався в Катеринославському реальному училищi – там нинi корпус нацiонального унiверситету на пр. Дмитра Яворницького, 36. У 1902 роцi юнак подався до Петербурга i вступив до гiрничого iнституту. Пристав до Української громади, прилучився до пiдпiльного студентського руху. Встановив листовний контакт з Борисом Грiнченком. У Петербурзi одним з найближчих його друзiв став майбутнiй iнженер Марко Нечипоренко, який потiм працюватиме на Брянському заводi. Одним словом, як багато тогочасних студентiв, Микола Стасюк був «хворий» революцiєю i намагався прислужитися народовi. Виключений з гірничого інституту в Петербурзі, він став студентом Катеринославського гірничого училища (майбутнього інституту). Революцiя 1905 року дала Стасюкові й сотням таких як вiн, молодим людей змогу самореалiзуватися. 1917 року він увійшов до першого українського уряду як генеральний секретар (міністр) харчових справ. Активний учасник національної революції, відомий кооператор, 1931 року засуджений на 10 років таборів. Повернувся 1940 року в Україну. Йому не дозволили жити в обласних центрах. Тож обрав Маріуполь. Але де дружина, де троє дітей? Стасюк дізнався, що ще в 1937-му розстріляно його дружину Марію. В Маріуполі вищої посади як сторожа міського парку влада йому довірити не могла. Під час фашистської окупації редагував «Маріюпільську газету», друкував там спогади «На межі божевілля», планував видати їх окремою книжкою у маріупольському видавництві імені Івана Франка. Але був заарештований нацистами за участь у підпільному українському русі і під час наступу Червоної Армії втік… Біографія, яка заслуговує роману.
Отже, органiзована форма селянського руху вилилася сто рокiв тому в «приговори» (ухвали) та органiзацiї сiльських та волосних комiтетiв Селянської спiлки. Щодо творення повiтових комiтетiв спiлки, то було реально створено його по сутi лише в Катеринославському повiтi, до якого відносилося і тодішнє Волоське. Комiтет обрано на повiтовому з’їздi в селi Солоному на початку листопада 1905 року. І вiн став фактично осередком влади для Катеринославського повiту. Там вже в першiй половинi листопада виникає «селянська республіка» з центром у селi Солоному.
У рештi повiтiв Катеринославщини повiтових комiтетiв так i не обрали.
11 грудня 1905 року вiдбувається губернський з’їзд Селянської спілки у Катеринославi. На ньому обирають губернський комiтет спiлки з представникiв повiтiв та декiлькох мiських iнтелiгентiв. Серед останнiх обрали i Миколу Стасюка. Тому вiн спостерiг усе зсередини. Правда, губернському комiтетовi вести вiдкритої роботи вже не довелося i вiн перетворився на нелегальний органiзуючий центр. Як такий, поповнений кооптацiєю, вiн провадив роботу i в 1906 - 1908 роках. Брав участь в органiзацiї виборiв по селянськiй курії до Першої, Другої та Третьої Державної Думи Росiї.
Органiзацiйний з’їзд Всеросiйської селянської спiлки вiдбувався напередодні в Москвi – 6 червня 1905 року. На з’їздi був присутнiй вiдомий катеринославський трудовик, член Другої Державної Думи доктор Олександр Караваєв, згодом, у березнi 1908-го вбитий чорносотенцями. Вiн i привiз з Москви до Катеринослава матерiали установчого з’їзду. У серпнi 1905-го скликано нараду iнтелiгенцiї, пов’язаної з селом. Там Олександр Львович Караваєв зробив доповiдь про московський з’їзд.
До жовтня широкої органiзацiйної роботи Селянською спiлкою на Катеринославщинi не велося. Виникли нечисленнi осередки спiлки. Серед найдiяльнiших вирiзнялася група в селi Солоному (нині – райцентр Дніпропетровської областi). Пожвавилася робота по створенню спiлки лише пiсля жовтня. Органiзаторами були здебiльшого сiльськi iнтелiгенти – вчителi, фельдшери, а також студенти, уродженцi села.

Як виникали комiтети Селянської спiлки?

Вiдбувалося це традицiйно у такий спосiб. Органiзатори скликали спочатку невеликi збори, звичайно в школi, а часом використовувалися хрестини. Як ми бачимо, у Волоському такі збори допоміг організувати священик Стефан Гладченко. На зборах читалися газети з замiтками про органiзацiю в iнших мiсцях комiтетiв Селянської спiлки. При цьому роз'яснювано платформу нової органiзацiї. Потiм вiдбувалися й ширшi зiбрання, пiсля чого скликався сход, на якому виносили ухвалу з постановою про заснування комiтету.
Це була не просто легалiзацiя Селянської спiлки. Вiд моменту обрання такого комiтету влада в селi фактично переходила в його руки. І староста або ставав його виконавцем, або у випадку непокори замiнявся новою особою. «Комiтети Селянської спiлки, - вiдзначав Микола Стасюк,- за своїми функцiями близько пiдходили до типу сiльських ревкомiв 1919-20 рокiв».
У багатьох волостях вiдразу ж встановили членськi внески у розмiрi 50 копiйок. Особливо широко органiзували збирання членських внескiв у Катеринославському повiтi. Там були волостi, в котрих нараховувалося до тисячi членiв Селянської спiлки, якi внесли по полтиннику. Селяни дуже охоче несли членськi внески, називаючи це «писатися на землю».
Що стосується «приговорiв» (ухвал) про вступ до Селянської спiлки, то вони були в цiлому досить одноманiтнi. У них фiгурували вимоги скликання Установчих Зборiв, скасування смертної кари тощо. Традицiйна вимога Республiки (Росiя була ж тодi монархiєю на чолi з царем) була вiдсутня. Адже частина селянства ще мала монархiчнi настрої. Хоча монархiзм цей був особливого гатунку. Так, примiром, при поясненнi державного устрою Францiї лiтнiй селянин звернувся до 20-рiчного студента Миколи Стасюка з таким запитанням:
- Оце ви говорите, що у Францiї немає царя. Та воно наче не зовсiм так. Хiба ж президент не цар, тiльки що його вибирають на строк.
А формулювання земельних вимог були найрiзноманiтнiшi. Скажiмо, однi жадали вiдбирання усiх приватновласницьких земель. Іншi вимагали вiдбирання тих же земель лише понад якусь норму то без викупу, то з викупом. З нацiональних вимог найчастiше зустрiчалося – «викладання в школi рiдною мовою».
Ясна рiч, поряд з органiзованим селянським рухом у певних селянських колах наростали й анархiчнi настрої. Заграви, якi палали в сусiднiй Херсонськiй губернiї, бентежили не одну селянську голову. Однi вiрили, що «панiв треба винищить, щоб нiкуди їм було вернутись». Іншi мрiяли поживитися при грабунковi панських економiй. А дiячам Селянської спiлки, котрi боролися проти погромiв та пiдпалiв, нерiдко кидалися провокацiйнi звинувачення в запроданствi панам.

Не доводьте селян до відчаю!

Наскiльки озлоблення селян, доведених до вiдчаю, мало силу, видно з такого випадку. На лiвому березi Днiпра у Покровськiй волостi був маєток великого землевласника великого князя Михайла Миколайовича. Нинi Покровське в Нiкопольському районi й знаходиться на березi Каховського водосховища. Це було величезне господарство, в якому нараховувалося декiлька тисяч голiв овець. Та ось наприкiнцi листопада, перед замерзанням Днiпра, пройшла чутка, що з Херсонської губернiї, тiльки-но рiчка стане, «прийдуть кацапи й порiжуть овець». Й цього було досить, аби пiд впливом цих чуток з Таврiї юрба селян вирiзала за декiлька годин усiх великокнязiвських овець.
Там, де Селянська спiлка була належно зорганiзована, почали запроваджувати в помiщицьких економiях восьмигодинний робочий день. Це втручання в регулювання робочого дня викликало обурення й серед дрiбних землевласникiв, котрi не дуже панькалися зi своїми наймитами. У Миколи Стасюка вiдбулася розмова з власницею трьохсот десятин землi Черничихою, котра йому заявила:
- Ви вже думаєте, що гору взяли. Заждiть, ось ми Вiльгельма на помiч покличемо й дасть вiн вам чосу.
Тобто, щоб зрозумiлiше було: якщо тимчасово безсилий цар Микола Другий не мiг дати ради з революцiєю на селі, то можна було розраховувати на підтримку нiмецького кайзера Вiльгельма Другого. Бо ж у Катеринославському повiтi пiд впливом зрослої органiзованої сили Селянської спiлки органи царського уряду знiтилися, вiдiйшли на другий план i почали чекати офiцiйних розпоряджень. А у разi загрози погромiв стали навiть звертатися за сприянням до комiтетiв Селянської спiлки.
Щоб розгромити найпотужнiший на Катеринославщинi комiтет Селянської спiлки, у Солоне направили вiйськову експедицiю – рота пiхоти, сотня козакiв при однiй гарматi. Це було в днi новорiччя. У Сурсько-Литовському, яке лежало якраз на пiвшляху помiж Катеринославом i Солоним, експедицiя мала взяти пiдводи. Але литвини, якi побачили з дзвіницi експедицiю, що наближалася, вдарили на сполох, вигнали коней у степ й послали в село Солоне посланця. Одне слово, сурсько-литовцi встигли загiн затримати на декiлька годин i тiльки пiзно увечерi вiн прибув у Солоне i розташувався в економiї мiсцевого помiщика, члена земської управи Бергмана.
Повiтовий комiтет у Солоному, дiставши вiд прибулого з Сурсько-Литовського посланця iнформацiю про наближення загону, негайно розiслав гiнцiв у сусiднi села по допомогу, а також гiнця до Катеринослава за директивами. Вночi стало прибувати на пiдводах пiдкрiплення з сусiднiх сiл. Частина прибулих селян була озброєна рушницями. Снiгу майже не було i гуркiт сотень пiдвод, якi пiд’їжджали звiдусiль, справляв, як розповiдали, дуже моторошне враження. Настiльки моторошне, що каральний загiн побоявся залишатися в економiї, виступив у поле, де й ночував у наметах. Пiд ранок прибув гiнець з Катеринослава з директивою утриматися вiд спротиву i допомога, яка прибула, була вiдпущена по домiвках.
Озлобленi нiчним страхом козаки спалили хати найдiяльнiших працiвникiв, якi на той час переховувалися. Для остраху начальник загону розпорядився обстрiляти село з артилерiї, що й було виконано.
Реакцiя, яка наступила пiсля першої селянської революцiї, змела органiзацiю Селянської спiлки. Були спроби створити нелегальну органiзацiю Селянської спiлки, та вони зазнали поразки. Знов Селянська спілка вiдродилася в Українi пiсля Лютневої революцiї 1917-го.
А в лютому 1908 року в Катеринославi вiдбувся суд над найактивнiшими учасниками та керiвниками Селянської спiлки. Серед засуджених на кілька місяців був i Микола Стасюк.
Справа ця розбиралася в Катеринославi сесiєю Харкiвської судової палати й закiнчилася 23 лютого 1908-го. Слухання були досить гучні: при великiй кiлькостi пiдсудних викликано багато свiдкiв.
Харкiвська судова палата, розiбравши в Катеринославi цю справу, винесла такий вирок: сiмох звинувачених засуджено до вiдбування ув’язнення - Строменка на 5 мiсяцiв i 18 днiв, Григорiя i Павла Павленкiв - на 7 мiсяцiв, Куличенка - на 5 мiсяцiв, Стасюка, Рiзунова (студент-фельдшер зі Звонецького) i Баришпольського - на 8 мiсяцiв. Всiм їм було зараховано той час, що вони сидiли до процесу в тюрмi, прав не позбавлено нiкого.
23 звинувачених за недостатнiстю жодних доказiв, виправдано зовсiм.
«Виправданi обнiмалися мiж собою й з обвинуваченими, говорячи їм: «Ви за нас страждаєте». Дехто плакав. Пiсля скiнчення справи в судi всi, що були вже одпущенi на волю, пiшли в гостиницю Контiненталь, щоб там ушанувати оборонцiв (адвокатiв). В той же вечiр всi зiбранi зложили промiж себе жертву на пам'ятник Шевченковi. Пiд час переправи судового розбору знялися гуртом у фотографiї Киватицького», - сповіщав часопис «Рідний край».
У списку виправданих ми натрапляємо на прiзвище Носаненка. Це селянин, який жив у Микiльському-на-Днiпрi i проводив судна через Днiпровi пороги. У його нащадкiв нам вдалося випадково натрапити на фотографiю, згадану в текстi часопису «Рiдний край». Отже, на нiй увiчненi виправданi у лютому 1908-го у справi Селянської спiлки на Катеринославщинi. Поряд – їхнi адвокати. Фото нагадує про сторiнку боротьби селян за свої права, зокрема, у Волоському. На жаль, на знiмковi ми знаємо не бiльше двох-трьох осiб. Це Носаненко, який стоїть в центрi групи селян. Це Антiн Синявський, який сидить з лiвого боку. Ймовiрно, серед адвокатiв бачимо й Миколу Мiхновського – є на фото дуже схожий на нього чоловiк.

Попередній: 3.2. Земські лікарі у Волоському

Наступний: 3.4. Відомі уродженці с. Волоське

Волоський часопис

Розділи: / 3.3. Як селяни «писалися на землю». Сторінка історії 1905 року

Розділ