2.3. В центрі епідемій
Розділ присвячений сумній історії виникнення масових захворювань серед населення Волоського. Епідемічні загони хоробро боролися з лихом, виявляли причини хвороб, сприяли попередженню епідемій.
Волоське за декілька років до 1912 року стало небезпечним зосередженням усіляких епідемій. Що, до речі, цілком простежується і по метричних книгах за 1912 рік - смерті від тифу і кору стали буденним явищем. Впродовж декількох років до ряду в селі з’явилося з більшою або меншою інтенсивністю холерні захворювання. У 1911 році холера припинилася, та зате третій рік, починаючи з 1910-го, не переводився висипний тиф, що звив собі у Волоському, за словами газети «Південна зоря», міцне гніздо.
У 1911 році епідемія прийняла такі розміри, що губернським земством був відряджений в село спеціальний епідемічний загін і відкритий тифозний барак. Епідемія, що було припинилася до кінця літа, восени спалахнула з новою силою. А в наступному році прийняла позитивно загрозливих розмірів. До 10-січня 1912 року зареєстрованих хворих на висипний тиф складалося 63 в самому Волоському і 13 в селі Василівка (виселок с. Волоського). З огляду на сильне збільшення числа висипно-тифозних захворювань, і епідемічний загін значно підкріплений медичним персоналом. На початку 1912 року загін працював в складі одного лікаря, трьох фельдшерів і двох сестер милосердя. Хворі поміщалися в двох бараках, що вміщують максимум 30 хворих. Таким чином, більша частина всіх хворих не потрапляли в бараки. А тим часом населення охоче йде туди і багатьом, на жаль, доводиться чекати черги, хоча бараки до крайності переповнені.
Жителі Волоського висловлювали побажання, щоб всі хворі розміщувалися в бараках, чим безсумнівно була б досягнута якнайшвидша локалізація епідемії. Відкриття нових бараків частково пояснюється недоліком в селі підходящих для цієї мети приміщень. Особливо велику небезпеку, в сенсі поширення епідемії по повіту, представляють захворювання на земській поштовій станції.
Так як крім висипного тифу у Волоському з’явилася і епідемія кору, то за поданням епідемічного і дільничного лікарів всі школи в селі були закриті.
Чим же пояснюється той сумний факт, що протягом цілого ряду років в одному і тому ж селі одна епідемія змінюється іншою, а прийняті земством заходи боротьби виявляються безсилими, запитувала Катеринославська газета «Південна зоря». Чи винна в цьому наша земська (звичайно, далеко не досконала) санітарно-епідемічна організація або ж у Волоському існують свої особливі, місцеві умови, сприятливі для розвитку інфекційних захворювань?
«Неупереджений спостерігач місцевого життя, - продовжувала газета, - безсумнівно повинен буде прийти до того висновку, що в спітканні лиха у багатолюдному селі значно більшу частину провини потрібно покласти на місцеві умови. Перш за все в порівнянні з корінним населенням повіту (волохи, на наш погляд, претендували вже на звання корінного населення повіту) волохи взагалі менш культурні, хоча і переселені з Валахії в Катеринославський повіт ще в 1774 р., - писав автор, який сховався під псевдонімом «Сторонній». «Житло волоха не відрізняється чистотою і охайністю, і в окремих випадках просто вражає своїм антисанітарним станом; мешканець ж його темний, неосвічений і заражений масою забобонів. Досить сказати, що майже на 10 000 жителів у Волоському є одна міністерська і одна земська (недавно відкрита) школи. Хоча при переселенні волохи і були наділені землею в достатній кількості, але майже за півтора століття населення на скільки збільшилося, як природним шляхом, так і припискою місцевих жителів, що в даний час земельна потреба досягла в Волоському гострої форми. На цьому ґрунті спостерігається масове зубожіння селян, і тому в багатьох сім’ях існує постійне недоїдання. Той факт, що висипний тиф захоплює переважно найбідніші сім’ї і в них наполегливо тримається, заслуговує на особливу увагу. Нам відомий, наприклад, такий випадок. Восени до одного заможного селянина повернувся брат-переселенець (з Сибіру), сім’я якого поголовно хворіла на висипний тиф; проте в родині брата, що жила в достатку, захворювань не було (вони жили поруч в окремих хатах). І в той же час захворювання з’явилися у сусідів, що жили впроголодь. Звідси - щоб викорінити у Волоському епідемію тифу, необхідно годувати хворих, а не тільки лікувати; цим і пояснюється надзвичайне прагнення хворих в бараки, хоча раніше відношення до бараків було дуже вороже.
1912 року незвичайне посилення епідемії частково пояснювалося і зворотнім рухом переселенців з голодних місць Сибіру.
У зв’язку з хронічними епідеміями, - доходила висновку преса, - у Волоському особливо корисним було б заснування дільничного санітарного піклування, з допомогою якого, можливо, вдалося б залучити і місцеве населення для боротьби з епідеміями, які ніяк не припиняються.
На жаль, в цьому напрямі поки що нічого не зроблено, - зробила висновок газета».
(За газетою «Южная заря», 21 січня 1912 р.).
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
