6.2. Волоське з темряви віків
Результативність пошуків професійних археологів не завжди відповідала очікуванням. Але те важливе, що вдалося знайти, суттєво доповнювало наукові джерела.
З початком XIX ст. спостерігається загальне пожвавлення розшуків пам’яток старовини, в тому числі й у Надпоріжжі. Аматорами здебільшого виступали місцеві землевласники, у володіннях котрих знаходилися численні свідки минулих віків – кургани або могили. Так звана «народна археологія» пов’язувала їх із похованнями діючих осіб українського фольклору – козаками або чумаками, відводячи найбільші з насипів прадавнім володарям. На виключну насиченість території Надпоріжжя курганами звертали увагу майже усі подорожуючі, серед котрих був відомий тогочасний археолог О. С. Уваров [30, с. 19-20]. Найбільш докладний опис курганів Надпоріжжя залишив відомий дослідник скіфських царських курганів І. Є. Забєлін, котрий писав: «… ніде не можна зустріти такого числа могил різного розміру і конструкції, як на просторі навколо порогів верст на 200 або 300 у квадраті… пороги представляли центральну місцевість найдавнішого кочування степових народів» [11, с. 71]. Забєліну належить спроба поділу курганів за часом виникнення, виходячи із форми насипу. До найдавніших він відніс «широкі» та «довгі» насипи, котрі «не утримують у собі багатих гробниць». «Гострі» та «Товсті» могили Забєлін відносив до пам’яток скіфської знаті, «бабоваті» (із кам’яними зображеннями на вершині) – кочовиків середньовіччя.
Перші справжні археологічні розкопки на території Надпоріжжя відбулися у 1851 році на землі «громади села Волоське» [23]. За дорученням міністра внутрішніх справ Лева Перовського колезький радник Піскарьов «казенним коштом» здійснив розкопки величезного кургану «Ряба могила». Однак бідний інвентар, який супроводжував зотлілі поховання «мідної доби» (у сучасному визначенні ямної культурної спільності), не привернув уваги громадськості. Курган залишився недокопаним, і сьогодні вціліла частина насипу знаходиться поруч із трасою Дніпро-Запоріжжя.
Більш результативними виявилися розкопки курганів, які здійснювалися братами М. М. та А. М. Миклашевськими в околицях родового маєтку поблизу с. Біленьке. Ними досліджено ряд скіфських аристократичних та рядових курганів, коштовні знахідки з котрих демонструвалися у відкритому в 1849 році у палаці Потьомкіна Катеринославському громадському музеї, де їх бачив і описав Терещенко.
Значні за кількістю розкопаних курганів і важливі для відтворення давньої історії Надпоріжжя дослідження проводилися А. М. Миклашевським, володарем села Вороного, на лівому березі Дніпра понад Лоханським порогом. Згодом до розкопок приєдналася його дочка, Анастасія Миклашевська, у шлюбі Карцова. Це була одна з небагатьох жінок, котрі професійно займалися археологією. Саме через знайомство із родиною Миклашевських долучився до дослідження археологічних пам’яток Надпоріжжя тоді ще відомий переважно як історик козацтва Д. І. Яворницький. Він спільно з Карцовою проводив розкопки курганів середньовічних кочівників у групах Рясні та Яцеві могили, розвідував печери на правому березі Дніпра поблизу с. Волоське. Під час відвідин так званої Зміїної печери Яворницький зламав руку, що не завадило йому взяти участь у проведенні Одеського археологічного з’їзду 1884 року, на якому вперше демонструвалася колекція старожитностей з Надпоріжжя. У 1885–87 роках Яворницький повернувся до розкопок курганів у Надпоріжжі. В ці ж роки дослідження по річці Вороній провадилися тогочасним знаним археологом Д. Я. Самоквасовим [26, с.239-241; 27, с. 189-190].
Однак особливе місце у переліку важливих відкриттів належить стоянці й майстерні кам’яної доби, відкритих К. М. Мельник на острові Стрільча Скеля у руслі Дніпра напроти с. Волоське. Природно, що дослідниця, керуючись сучасними їй методами дослідження, не мала можливості простежити складну стратиграфію пам’ятки, функціонування котрої нараховує більше 4-х тисячоліть. Однак вона встановила наявність культурних решток кількох археологічних періодів, що змінювали один одного, починаючи від доби неоліту, доведено місцеве виготовлення посуду із домішкою подрібнених мушлів до глини, відкрито за наявністю напівфабрикатів та відходів кам’яної сировини майстерню по виготовленню знарядь та зброї тощо [20, с. 193]. Також на ділянці між Сурським та Лоханським порогами вона розвідала скупчення курганів.
У 1897 р. у Надпоріжжі працював археолог, хранитель Ермітажу, О. А. Спіцин. Він провів розкопки давніх курганів початку бронзової доби. На підставі отриманих матеріалів виокремив так званий Катеринославський район їхнього розповсюдження [28, с. 62-70]. В Надпоріжжі також працювали знані українські археологи В. Б. Антонович (1901 р.) та В. В. Хвойка (1903 р.). У зв’язку із проведенням у Катеринославі в 1905 році XIII Археологічного з’їзду до археологічних досліджень Надпоріжжя приєдналися місцеві краєзнавці. Серед останніх – директор Комерційного училища А. С. Синявський, який здійснив розкопки 5 курганів над Кодацьким порогом та відкрив давнє поселення в колишньому Потьомкінському саду (зараз парк Шевченка у м. Дніпро). Від 1905 року надходять повідомлення працівниці музею А. А. Скриленко про керамічну майстерню у балці Канцирка поблизу с. Петрово-Свистунове, а також Л. Падалки відносно решток поселення поблизу Кічкасу.
У 1907–1909 рр. український археолог М. О. Макаренко обстежив територію навколо Сурського порогу та в околицях с. Волоське, де ним зафіксовано численні кургани, об’єднані у декількох групах. Для розкопок було обрано групу з 37 курганів між балками Великою Майоровою та Звонецькою, в котрій розкопано шість курганів. Вони виявилися пограбованими ще в давнину. Макаренко визначив належність курганів «татарському періоду». Наступні дослідження довели їхню скіфську належність.
Найвагоміший внесок у дослідження археології Надпоріжжя зробила Дніпрельстанівська експедиція 1927-1932 рр., очолювана академіком Д. І. Яворницьким. Роботи проводилися широким фронтом – від устя р. Самари й першого, Кодацького, порогу до Кічкасу (сучасне Запоріжжя). Навіть стислий огляд наукових досягнень Дніпрельстанівської експедиції переконує у їхній вагомості для розуміння процесів, що тут відбувалися від доби палеоліту (давньокам’яного віку) по козацько-українські часи. Так, уперше в Надпоріжжі відкрито й досліджено стоянки й могильники доби мезоліту (середнього кам’яного віку), неолітичні поселення та могильники, кургани та поселення мідно-бронзової доби та скіфські курганні могильники. На особливу згадку заслуговує відкриття пам’яток черняхівської культури III-IV ст. н. е., слов’янських поселень Кічкасу, алано-болгарських поселень та керамічних майстерень. Найбільш відомою пам’яткою є досліджений В. А. Грінченком військовий табір і князівське поховання, здійснене шляхом трупоспалення, відносно етнічної й культурної належності котрого досі точаться дискусії. У дослідженнях також широко представлено кургани з похованнями пізніх кочівників-половців. На відміну від попередніх, вкрай обмежені відомості стосовно досліджених пам’яток козацьких часів, що знаходить пояснення у звинуваченнях в «українському буржуазному націоналізмі» як Д. І. Яворницького, так і його співробітників. Згодом це призвело до його відставки та суцільних арештів. Тому ці матеріали здебільшого знаходимо в архівних документах та особистому листуванні. Це повідомлення про козацькі поховання у трунах із натільними хрестами XVI-XVII ст. поблизу скелі Великої у Кічкасі, в с. Новоолександрівка, між селами Військове й Микільське, біля с. Любимівка тощо. Також було встановлено місцезнаходження Усть-Самарського ретраншементу і двох значних за розмірами поселень XVII ст. на Ігренському півострові. По закінченні робіт у 1932 р. керівництво Наркомпросу повідомляло Комітет сприяння Дніпробуду: «Вже сьогодні можна сказати, що 40 тисяч здобутих експонатів змінюють первісну історію людства південно-східної Європи, і тому весь вчений світ так уважно стежить за працями експедиції».
Наступні дослідження у Надпоріжжі провадилися у повоєнні часи Другою Дніпрельстанівською експедицією з метою обстеження берегів після падіння рівня води у зв’язку із руйнацією греблі Дніпрогесу. Було отримано багато нових матеріалів з пам’яток давньокам’яної доби – Круглик, Дубова, Кайстрова, Осокорова балки, – досліджено ряд мезо-неолітичних поселень та могильників – Чаплинський, Волоський, Вовнизький тощо. Значні за обсягом та науковим значенням роботи проводилися майже на всіх островах, зокрема Стрільчій Скелі, Таволжаному, Кізлевому, Перуні тощо. Здобуті матеріали введено до наукового обігу й в музейні експозиції.
Разом з тим, праці обох Дніпрельстанівських експедицій провадилися виключно на узбережжі Дніпра й островах; поза розглядом залишилися території на відстані 10-15 км від берега. Між тим саме вони були родовою й господарчою зоною давнього населення, тут зосереджувалися пасовища рухливих скотарів, поряд із котрими існували їхні табори та кладовища, що складалися з численних курганів. Тому гостро постала необхідність у проведенні археологічних досліджень у межах всього регіону. Починаючи з 1986 р. археологічні дослідження в зонах будівництва меліоративних систем та Солоняно-Томаківського водоводу системно проводилися новобудовною археологічною експедицією Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара під керівництвом автора (І.Ф. Ковальової), що дозволило по-новому представити хід історичного процесу в Надпорізькому Степу. Зокрема, встановлено майже повну відсутність поховань раннього давньоямного горизонту при чисельності поховань II та III-го горизонтів, залишених, за обрядовими ознаками, різними групами населення давньоямної спільноти. Особлива увага приділялася дослідженням курганної архітектури, типології поховальних споруд. Доведено існування синкретичних ямно- катакомбних комплексів при переважанні поховань інгульської катакомбної культури. Важливе місце у працях експедиції належить дослідженням зі скіфської археології. Величезні скупчення рядових скіфських курганів досліджено біля сіл Волоське, Майорка, Звонецьке, Башмачка, у групах Довгої та Майрової могил. Незважаючи на майже суцільне пограбування, отримано значні колекції, за якими можливе виокремлення особливої надпорізької групи скіфських пам’яток переважно IV-III ст. до н. е.
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
