3.7. Уродженці с. Волоського, безвинно розстріляні працівниками НКВС у 1938 році
Батько КАРАКАША Олександра Івановича,
Іван Кирилович КАРАКАШ, 25.09.1895 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району, українець, селянин, позапартійний, освіта вища, учитель Сурсько-Михайлівської школи Солонянського району. 11.04.1938 року, звинувачений у належності до української націоналістичної організації «Просвіта», розстріляний 28.04.1938 року. Реабілітований 23.04.1958 року.
Олексій Михайлович КАРАКАШ, 1897 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району, українець, селянин, позапартійний, освіта початкова, диякон Амурської церкви м. Дніпропетровська. 10.05.1938 року звинувачений в участі у діяльності антирадянської організації, розстріляний 22.05.1938 року.
Архип Гордійович ЧЕРНЯК, 1884 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району, українець, селянин, позапартійний, освіта початкова, робітник Дніпропетровського заводу ім. Петровського. 11.04.1938 року звинувачений у належності до націоналістичної організації. 28.04.1938 року розстріляний. Реабілітований 23.04.1958 року.
Петро Олексійович ГУШКО, 14.06.1898 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, українець, селянин, позапартійний, освіта неповна середня, слідчий прокуратури П’ятихатського району. 11.04.1938 року звинувачений у належності до української націоналістичної організації, розстріляний 28.05.1938 року. Реабілітований 23.04.1958 року.
Марко Іванович ПОПОВ, 1890 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району, українець, селянин, позапартійний, освіта початкова, рахівник Волоської сільської споживспілки. 11.04.1938 року звинувачений у приналежності до складу керівників націоналістичної організації, розстріляний 28.04.1938 року. Реабілітований 23.04.1958 року.
Сава Павлович МИХАЙЛЕНКО, 1885 року народження, с. Волоське Дніпропетровської області, українець, селянин, позапартійний, малописьменний, колгоспник сільськогосподарської артілі «Червоний борець» Дніпропетровського району. 11.04.1938 року звинувачений у належності до української націоналістичної організації, розстріляний 28.04.1938 року. Реабілітований 23.04.1958 року.
Олександр Захарович ДОЛГИЙ, 1899 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, українець, селянин, позапартійний, малописьменний, конюх колгоспу «Зоря» Дніпропетровського району. 11.04.1938 року звинувачений у належності до Української націоналістичної організації, 28.04.1938 року розстріляний. Реабілітований 23.04.1958 року.
Василь Матвійович МОРАРЬ (МАРАРЬ), 1892 року народження, с. Волоське Дніпропетровської області, українець, селянин, позапартійний, малописьменний, колгоспник сільськогосподарської артілі «Червоний борець» Дніпропетровського району. 11.04.1938 року звинувачений у приналежності до складу керівників повстанської організації, розстріляний 23.04.1938 року. Реабілітований 23.04.1958 року.
Сергій Матвійович МОРАРЬ, 1903 року народження, с. Волоське Дніпропетровського району, українець, шофер колгоспу «Червоний борець» Дніпропетровського району. 25.04.1938 року. звинувачений в участі у повстанській організації, розстріляний. Реабілітований.
* Із серії книг «Реабілітовані історією. Дніпропетровська область.»
Прізвища уродженців сіл Волоське, Майорка, Ракшівка, репресованих при сталінізмі:
Баркар Кіндрат Савелійович
Бережнюк Амвросій Варфоломійович
Бугайков Яків Петрович
Верцман Федір Семенович
Глущенко Григорій Михайлович
Голоцван Андрій Филимонович
Гуслистий Дмитро Пилипович
Гуслистий Павло Савич
Гуслистий Петро Савич
Гушко Петро Олексійович
Долгий Олександр Захарович
Долгов Єфрем Герасимович
Іващенко Іван Гнатович
Іващенко Ілля Лукич
Іващенко Лука Герасимович
Каракаш Іван Кирилович
Каракаш Іван Романович
Каракаш Олексій Михайлович
Кас’яненко Прокіп Дорофійович
Краснюк Пилип Олексійович
Кривий Данило Ілліч
Кропивний Петро Леонтійович
Кучеренко Іван Михайлович
Легкий Іван Маркович
Лисична Мотрона Іванівна
Литвин Яків Іванович
Литовченко Дмитро Олександрович
Михайленко Захар Андрійович
Михайленко Іван Андрійович
Михайленко Сава Павлович
Морарь (Марарь) Василь Матвійович
Морарь Сергій Матвійович
Моргу(н) Яків Остапович
Московченко Максим Олексійович
Мунтян Матвій Гордійович
Налета Федір Савич
Налета Яків Савич
Попов Марко Іванович
Рожко Андрій Григорович
Рожко Петро Михайлович
Соболева Ольга Антонівна
Старцев Федір Омелянович
Чабан Андрій Петрович
Чабан Іван Володимирович
Чабан Іван Логвинович
Черняк Архип Гордійович
Чолак Антін Федотович
Чолак Антон Федотович
Чумак Сава Степанович
Швець Олександр Гаврилович
Шмалько Іван Никифорович
Шмалько Максим Трифонович
Щербець Федір Васильович
Сталінських репресій не уник
Трагічна доля нашого земляка, українського історика Василя Гуристримби (1899-1937)
Василь Васильович Гуристримба народився у селі Волоське Катеринославської губернії 1899 року. Цікаво, що при такому явно волоському прізвищі називав себе українцем (наслідок зукраїнщення волохів), походив з селянської родини. Член ВКП(б) з 1925 р. У 1934-му Василь закінчив Інститут червоної професури у Москві і у 1934-1936 роках працював старшим науковим співробітником Інституту історії ВУАМЛІН (Всеукраїнська асоціація науково-дослідних марксистсько-ленінських інститутів), у 1936-1937 рр. - старшим науковим співробітником Інституту історії України АН УРСР. Інститут історії України був створений 1936 року і Гуристримба був старшим науковим співробітником у відділі історії капіталізму.
Одночасно у 1936-1937 рр. працював у Партвидаві при ЦК КП(б)У у відділі по виданню творів В.І. Леніна, готував примітки до українського видання творів В.І. Леніна.
Василь Васильович був заарештований у розпалі єжовських репресій – 5 вересня 1937-го і звинувачений в участі в контрреволюційній троцькістській терористичній антирадянській націоналістичній організації. За вироком Військової колегії Верховного суду СРСР розстріляний 25 жовтня 1937 року. Реабілітований у 1960-му.
Як «член семьи изменника Родины» через чотири дні після розстрілу чоловіка, 29 жовтня 1937-го була заарештована і його дружина Ксенія Григорівна Ованесова та засуджена до 5 років таборів. Покарання відбувала в Карагандинській області. Реабілітована тільки у 1960 р.
Далі надамо слово документам.
«В настоящее время в Институте истории из привлеченных по составлению учебника работают следующие научные работники:
по I тому: ГУСЛИСТЫЙ, ЯСТРЕБОВ, являющиеся основными работниками института, и ЛУКОНЕНКО, СЕНЧЕНКО;
- работают по совместительству - уделяют они весьма мизерное время работе института;
по ІІ тому: СЕНЧЕНКО - работает по совместительству - и ТРЕГУБЕНКО - основной работник института;
по ІІІ тому: ГУРИСТРИМБА, ПРЕМЫСЛЕР - основные работники института, - и КРУГЬ, СОБОЛЕВ, ИСАКОВИЧ - по совместительству.
Із статті А. Кленового і Б. Запорізького «Проти буржуазних націоналістів» (5 жовтня 1937 р.)
[...] Інститут історії. Ним керує тов. Білоусов. Де-де, а тут націоналістична наволоч напакостила відчутно. Вони робили все від них залежне, щоб історія України не побачила світу і в основах своїх була сфальсифікована. До партійного комітету надходили сигнали, але він залишався глухим і сліпим. Нарешті, Гуристримбу викривають. Як бути з Слюсаренком – його поплічником? Радились, гадали і, нарешті, прийняли на партійному комітеті таку постанову:
Зняти Слюсаренка з парторга інституту. Партійну групу ліквідувати. Поставити на черговому засіданні питання про поведінку Слюсаренка.
І все. Та не встиг партійний комітет розглянути поведінку націоналістичного вишкребка, як ворога настигла рука пролетарської диктатури. А самозакохані ліберали з партійного комітету, Білоусов насамперед, якому більш, ніж будь-кому, була відома діяльність Слюсаренка, засвідчили ще одне запізнення у викритті ворогів і на тому поставили крапку.
Що це, окремі помилки? Ні, це система. Білоусову пишуть заяви, називають прізвища ворогів, тикають пальцем на їх злочинні махінації, а він усе повторює:
- Дайте факти!
Словом, впіймайте злодія за руку, покажіть, і тоді Білоусов упевниться, так, це не горобець, а ворона.
(Комуніст. 1937. - 5 жовтня. - С.2).
Із протоколу допиту старшого наукового співробітника Інституту історії АН УРСР Ф.О. Ястребова як свідка під час перегляду кримінальної справи колишнього старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР М.Ф. Трегубенка від 3 вересня:
«С 1934 года до февраля - марта 1937 г. среди сотрудников института, работавших со мною вместе, а в феврале - марте 1937 г. репрессированных, я знаю и помню Слюсаренко ГЛ., Трегубенко Н.Ф., Скубицкого Т.Т., Гуристримбу В.В., Гребенкина Н.Ф. и Войтинского К. М. Должен сказать о всех перечисленных мною лицах, что все они были советскими людьми и членами партии и никаких порочащих их поступков или контрреволюционных действий и разговоров я за ними не замечал и не слышал. Все они производили впечатление честных, любящих свое дело людей. Вообще коллектив историков, работавших в указанное мною время, был дружным, в нем не наблюдалось никаких склок, никаких личных столкновений, а если и были споры, то они носили исключительно деловой, научный характер, а без таких споров - дискуссий, как известно, не может работать ни одно научное учреждение».
Із протоколу допиту старшого наукового співробітника Київського державного історичного музею І.М. Премислера як свідка під час перегляду кримінальної справи колишнього старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР В.В. Гуристримби від 29 вересня 1960р.
«[...] Гуристримбу Василия Васильевича я знал с 1935 г. по день его ареста в 1937 г. по совместной работе в Институте истории УАМЛИН’а. Взаимоотношения между нами были хорошие. [...] Мне известно, что Гуристримба - сын батрака, служил в Красной Армии, являлся членом ВКЦ(б) с 1925 года, а до этого был комсомольцем. Он был настоящим членом партии, преданным делу партии и Советского государства, хорошим товарищем. Причины ареста Гуристримбы мне неизвестны, но даже после его ареста никто из сослуживцев Гуристримбы никаких отрицательных моментов о нем никогда не упоминал. С товарищами по работе он был общителен. Как научный работник он проявлял старательность, опубликовал 2 статьи исследовательского характера периода истории гражданской войны на Украине.
[...] После ареста Гуристримбы среди сотрудников института ходили слухи, что причиной его ареста послужила близость его, как бывшего ученого секретаря института истории, к Дзенису - б[ывшему] президенту УАМЛИН’а, арестованному ранее Гуристримбы.
В настоящее время Дзенис реабилитирован, и его работы вновь опубликованы [...]»
(Державний архів СБУ, спр.52213 ФП, арк 119-124).
Підготував Микола ЧАБАН
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
