15.2. Волохи села Дніпровського
Дніпровське – село, підпорядковане Солонянській сільській раді в Солонянському районі Дніпропетровської області.
Виникло у другій чверті ХХ століття.
Згадує жителька м. Дніпра Ольга Іванівна Філь, яка в дитинстві проводила літні місяці у бабусі в с. Дніпровському:- Я уроджена Куян. А по мамі моє прізвище Бардовська. Мої предки були виселені з с. Волоського під час побудови Дніпрогесу і поселені в степу поміж Солоним і Аполонівкою. Це село назвали Дніпровським (стара назва – Андріївка).
У селі популярні прізвища Мунтян, Гаркуша, Бардовські, Голоцван, Гаржа – з тих, що пам’ятаю. Жили вони достатньо дружно. Розселялися поступово – займали згодом верхню частину вище ставка.
Моя бабуся Меланія Савеліївна Бардовська (дівоче Гаркуша, - близько 1910/12 - 1984) розповідала, що коли жили у Волоському, вона дитиною у повноводдя переправлялася на човні через Дніпро, добре вміла рибалити до похилого віку. У нас в кінці городу була «Течія» - наскільки я розумію, мабуть, притока Сухої Сури. Ця Течія або наповнювалася водою в повноводдя, або пересихала. Коли зробили греблю, утворився дуже великий ставок. І бабуся була такий спец по риболовлі! Вигнавши вранці корову, вона ловила рибу, маючи свої якірці. Бабуся походила з великої родини Гаркуш - було дуже багато в селі.
Мій дідусь Єгор Сергійович був представник роду Бардовських. Наші родичі жили цілими вулицями. Ми ходили в гості, родичалися. І в розмовах постійно лунало: «Волоське, Волоське…» Тоді я почула, що коли вода в Дніпрі спадала, через Дніпро можна було перебігти на другий берег по каміннях.
***
…Коли у серпні 2017 року я вирушав до села Дніпровського Солонянського району, де живуть нащадки переселених перед 1932 роком з Волоської сільради людей, не сподівався знайти серед них когось з живих переселенців. Та несподівано мені пощастило. Галина Максимівна Крива (уроджена Бондар) народилася 1929 року між Волоським і Майоркою. Вже після 1929 року її батьки вирушили на Солонянщину. І хоча пам’ять у 88-річної співрозмовниці вже не така ясна, як хотілося б, нас виручала присутня при розмові її дочка Надія Петрівна Ковпанець, 1955 року народження.
- Галино Максимівно, чому ваші батьки переїхали до с. Дніпровського?
- Коли піднімали Дніпро, їх би затопило. І вони виселялися з тих місць. Селилися спершу на Андріївці – це ніби стара частина Дніпровського, за нинішньою греблею. Переїжджали сім’ями і будували землянки, їхня хата була найостанніша по цій Андріївській нині вулиці. Андріївку спершу називали і П’ятихатками, бо там спочатку було п’ять хаток. (Зараз Галина Крива живе в центрі Дніпровського неподалік від магазину і меморіалу на честь загиблих воїнів).
Її батьки були Максим Силович і Ольга Михайлівна Бондарі. А чоловікові батьки – Степан Гарасимович Кривий і Векла Семенівна (уроджена Курасова). У Степана Кривого були брати – Іван і Василь.
Векла Семенівна Крива розповідала своїй онучці, що у неї рано померли батьки Курасови. І їх, дітей, розібрали батькові брати (дядьки малечі). А батьки у бабусі були, як на той час заможні, - Курасови мали коней, млин і ще щось. А як батьки померли, трьох дітей – Веклу, Марію і Тимофія порозбирали дядьки. Комусь із них дістався млин. Комусь - коні. А що було третє – не пригадаю.
У той час заможних називали куркулями. Їх розкуркулювали, бо мали коней і млин.
А Ольга Михайлівна Крива (мати співрозмовниці) була сирота і ходила по людях у найми.
Під голод 1947-го Галина Максимівна Крива пішки ходила на поїзд у Привільне, щоб поїхати у місто, заробити хліба і привезти додому, бо тут брати пухли. Виливали і їли ховрашків. Річка тут ніби називалися Солоненька (по ній названо і Солоне). Потім її перекрили греблею, зробили ставок.
- А війну ви пам’ятаєте? – питаю у старожила.
- Щоб сказати війна тут була, так вона пройшла стороною. Отам, де дорога йде з Солоного на Новопокровку, там проходили військові. А через Дніпровське німці йшли, але не чіпали нікого. Нас було три сестри і два брати. Одна сестра під голод померла.
- Криві й Бондарі – українці чи волохи?
- Волохами тут більше називали Малих. Тут зостався їхній син Михайло Олександрович, 1942 року народження. А Кривих і Бондарів, хоч вони українці, але походили з Волоського, всі тут називали волохами.
А ще були Онушки – на них теж казали волохи або румуни.
У Волоському у тутешніх Кривих позалишалися родичі. Потім вони з Волоського виїхали в Антонівку. Півстоліття тому двоюрідні родичалися.
Коли один з цих волохів повернувся з війни до села без ноги, став працювати комірником. Його жінка казала:
- Він ніколи мене не назвав по імені, а звертався «мей фа».
Це у волохів було таке звертання.
***
Наша співрозмовниця - Наталя Петренко (уроджена Хаїт), 1957 року народження, розповідає:
- Оце по сусідству знаходиться кишло мого діда Михайла Оникійовича Триодіала. Десь у 1927-му вони сюди приїхали. Як розповідала моя покійна мама, напередодні їх сповіщали: «Вас будуть виселяти». То дід з Волоського приїздив сюди і потім з лампача ставив оцю хату. Й отак їх тут потихеньку заселяли.
Ще тут жили дід Іван Онушко, Мотя Тимофіївна Герасименко (по чоловікові Кавецька) та інші першопоселенці.
Добре знав волоську мову покійний Максим Іванович Онушко (1915-1991). Він охоче перекладав мені слова на українську! У мене двоюрідна сестра має волоське прізвище Папук. А він мене було питає: «А ти знаєш як перекласти Папук?» «Не знаю!» «Черевик!» Прізвище Папук досить поширене серед волохів.
- А що переселенці згадували про Волоське?
- Було кажуть, що там річка в них хороша була, вода смачна, - пригадує Надія Руденко. - Кажуть: добре там було жити!
***
Ще одна зустріч у с. Дніпровському. 81-річний Григорій Михайлович Коломбар, 1936 року народження, – нащадок волохів з с. Волоського і по батьківській, і по материнській лінії. Батько Михайло Максимович Коломбар (1909-1941) пропав безвісти на фронті. Його мама Марія Оникіївна Коломбар (уроджена Мунтян, 1910-1994).
Сам Григорій Михайлович Коломбар працював водієм, їздив до Угорщини, Болгарії, Чехословаччини, Румунії, Польщі. Возив у ці країни з Аулів хлор для очистки води. Мав машину КрАЗ з трьома ведучими мостами і причепом – 9 діжок хлору возив за один раз.
Батька, народженого у с. Волоське в 1909 році, у червні 1941-го як забрали в армію, так він і не повернувся з фронту. Мати лишилася з трьома синами - крім старшого Григорія, були Василь та Іван. Молодші брати Григорія Михайловича вже покійні. Сам він не палив і не пив, цим і завдячує доброму здоров’ю, для свого віку виглядає добре. Василь жив у селі Дніпровському, був бригадиром на фермі, а Іван після армії залишився жити в Удмуртії. Дружина Григорія Лідія Семенівна розповідає, що вони з чоловіком повернулися з міста до села після смерті чоловікової матері Марії.
…На меморіалі в с. Дніпровському можна прочитати прізвища, які до болю нагадують прізвища з с. Волоського:
«Вечная память односельчанам, павшим смертью храбрых в годы Великой Отечественной войны:Бардовский Е. С.
Брагар И. А.
Бублик Ф. Ф.
Великий В. П.
Великий И. П.
Гаржа И. Ф.
Гаркуша И. С.
Гущин А. Д.
Заскока И. Н.
Заскока П. Н.
Карпенко И. В.
Кирнос А. Ф.
Кирнос В. Ф.
Кирнос Н. П.
Кирнос П. К.
Кирнос Ф. Ф.
Коломбар М. М.
Коротенко Н. Е.
Кривой Ф. И.
Малый Ф. К.
Московченко В. А.
Московченко И. А.
Мунтян П. Н.
Налета И. Д.
Онушко П. И.
Попов С. К.
Протопопенко П. П.
Сабодаш С.
Саланжий С.
Сидоренко И. А.
Снисар П. В.
Таран А. С.
Тищенко Н. А.
Усенко И. П.
Швец И. Г.
Швец И. И.
Такий же інтерес викликають і прізвища на місцевому сільському цвинтарі. Більшість з перелічених тут народилися у Волоській сільраді і були першопоселеннями села:Бабура Іван Васильович (1937-2004).
Бабура Євдокія Василівна (1915-1978)
Бабура Петро Васильович (1947-2000)
Бабура Павло Васильович (1940-2002).
Берелет Дмитро Спиридонович (1897-1973)
Берелет Ольга Харитонівна (1900-1995)
Гаркуша Єлизавета Микитівна (1903-1952)
Гаркуша Сава Тимофійович (роки життя не зазначені)
Герасименко Тимофій Васильович (1895-1977)
Довголюк Марія Яківна (1911-1978)
Заскока Ганна Тимофіївна (1907-1992)
Заскока Микола Павлович (1926-1994)
Каракаш Петро Кіндратович (1938-1993)
Коломбар Пелагія Олексіївна (1882-1969)
Крамаренко Василь Гнатович (1935-2013)
Кривий Іван Іванович (1914-2005)
Крива Галина Микитівна (1921-2005)
Крива Єфросинія Борисівна (1897-1994)
Кучеренко Ганна Петрівна (1913-1953)
Кучеренко Максим Михайлович ( 1906-1999)
Мала Софія Василівна (1941-2008)
Мунтян Анастасія Петрівна (1892-1977)
Мунтян Оникій Омелянович (1883-1972)
Онушко Ганна Антонівна (1892-1972)
Онушко Іван Петрович (1893-1978)
Онушко Максим Іванович (1915-1991)
Онушко Євдокія Петрівна (1922-1998)
Папук Іван Йосипович (1901-1974)
Папук Петро Іванович (1937-2006)
Попов Кузьма Пудович (1878-1933)
Попова Наталя Стефанівна (баба «Пудиха», 1878-1970)
Саланжій Єфросинія Кіндратівна (1908-1977)
Снісар Іларіон Васильович (1904-1986)
Швець Степан Іванович (1930-2008)
Явдошляр Ганна Данилівна (1927-1970)
Микола ЧАБАН
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
