6.4. Пам’ятки доби енеоліту (мідно-кам’яна доба, кінець V – початок III тис. до н. е.)
Головною ознакою, від котрої походить назва періоду, було оволодіння людиною технології обробки нового природного матеріалу – міді. Однак поява останньої, перш за все внаслідок обмеженості ресурсів сировини, не призвела до принципових змін у виробництві знарядь та зброї, які залишалися ще кремінними, кам’яними чи з кістки або рогу, успішно конкуруючи із знаряддями з міді. Разом із тим, поява мідних виробів відіграла важливу роль у подальшому технологічному прогресі, стала передумовою появи спеціалістів – ремісників, стимулювала міжплемінний обмін, який призвів до появи окремих груп населення, котрі забезпечували розповсюдження готової продукції далеко за межі металургійних виробничих центрів, які для України обмежувалися територією Балканського півострову, в першу чергу Болгарією та Угорщиною. Мідні вироби високо цінувалися, володіння ними підвищувало престижність й соціальний статус.
За доби енеоліту спостерігається помітне зростання пастушого скотарства при збереженні традиційних для населення Надпоріжжя рибальства та полювання. На основі місцевих неолітичних культур під впливом мігруючого зі Сходу, з Волго-Донського межиріччя та Передкавказзя, населення відбуваються складні етноісторичні процеси, що призводять до виникнення значних за територією розповсюдження культурно-історичних спільностей. Протягом майже усієї доби у Надпоріжжі відчутні впливи як Трипільської культури південно-західної України, так і енеолітичних культур Кавказу.
1. Стрільча Скеля. Багатошарова пам’ятка, історія дослідження та культурні відкладення котрої за попередньої доби неоліту було розглянуто вище. До початку доби енеоліту належить так зв. скелянська культура, матеріали котрої зосереджені переважно у II-му культурному шарі. «Найдавнішими були племена скелянської культури, що з’явилися на історичній арені наприкінці першої половини IV тис. до н. е. Саме це населення репрезентувало перші пастуші групи скотарів у степовій зоні України та на півдні Лісостепу… генетичну основу скелянців складали носії нижньодонської культури, що входили до маріупольської спільності» [6, с. 275]. За знахідками було встановлено переважання у складі стада великої рогатої худоби, можливе й конярство, на що вказує наявність скіпетрів із зображенням кінської голови. Про заняття рибальством свідчать численні кістки риб, зокрема осетра, вирізуба з родини коропових, сома та хижаків. Також наявні рибальські знаряддя, серед котрих кістяні гачки, блешні, гарпуни так званого стрільчанського типу. Останні, за В. М. Даниленком, «встречаются в комплексах некоторых раннетрипольских поселений, например, Луки-Врублевецкой и Голеркан» [10, с. 48], що уточнює хронологічне положення поселення на Стрільчій Скелі. Саме за присутністю гарпуна селянського типу у похованні, відкритому у 1,5 км нижче за течією від с. Волоське, Даниленком було визначено тип ранньонеолітичних стрільчанських поховань – у східній орієнтації на спині із зігнутими в колінах ногами, під кам’яними закладками. Тіло й дно могили посипали червоною фарбою – вохрою. За повідомленнями, кілька типових поховань у супроводі посуду було досліджено у зниженій частині острова до затоплення водами Дніпрогесу.
Під час розкопок 1989 р. було відкрито долівку житла типу куреня – з ямами, котрі слугували, судячи за наявністю кісток, для збереження їжі; також малих ямок-схованок із «скарбами» кремінних знарядь. Місцевий керамічний посуд гостродонний, переважно S-овидного профілю, із значною домішкою до глини товченої раковини. Орнамент лінійно-прогладжений, у вигляді шевронів, зигзагу наносився лопаточкою або двозубим штампом. На особливу увагу заслуговує наявність імпортного трипільського посуду. За Даниленком, його присутність надає підстави для синхронізації «с началом развитого Триполья» (В-2 по Т. С. Пассек; Кукутени В1 по В. Думитреску). Вироби із кременю відзначаються якісною сировиною та обробкою. Показовою є зброя, до котрої належать дротики, вістря стріл, ножі, трикутні сокири. Майстри-скелянці налагодили серійне виготовлення кремінних знарядь з метою обмінної торгівлі із землеробами південно-західної України. Це засвідчують знахідки так званих «скарбів», найближчий з котрих походить з Ігренського півострова [14, с. 245-249]. Виробів з міді на Стрільчій скелі не було знайдено, але їх використання населенням селянської культури доводять знахідки у ряді престижних поховань, в тому числі з Надпоріжжя.
Наступний культурний шар, залишений населенням середньостогівської культури, назва котрої походить від однойменного острова, розташованого в м. Запоріжжі нижче за греблю Дніпрогесу. За В. М. Даниленком, виокремлений у другий, середньостогівський період розвитку давньоямної культури [10, с. 66, 69-71]. За сучасними уявленнями, разом з іншими енеолітичними культурами «становить середньостогівську спільність у межах Дніпро-Донецького межиріччя» [6, с. 275]. Матеріали походять із верхньої частини енеолітичного шару Стільчої Скелі і представлені посудом, знаряддями праці та зброєю з кременю, каменю, кістки й рогу. Переважає тип горщиків з невисокими вінцями, орнаментованих накольчасто- гребінчастими композиціями, прогладженими лініями тощо. Як головну ознаку скелянського посуду В. М. Даниленком названо присутність шнурового орнаменту.
2. С. Майорка. На лівому схилі балки Майорка О. В. Бодянським у 1945–1946 рр. досліджено поховання доби енеоліту під кам’яними закладками. За визначенням автора розкопок, посуд з поховань належить до середньостогівської культури [1, с. 124].
3. Скеля-Каменоломня. Багатошарова пам’ятка, розташована поблизу с. Волоське, на високому (до 30 м) скальному останці плато правого берега Дніпра, від котрого відокремлена вузькою глибокою долиною. Внаслідок видобутку каміння зараз майже знищена.
Поселення доби енеоліту займало високу частину останця, де було розкопано 600 кв. м. Під час спільних робіт В. М. Даниленка та О. Г. Шапошнікової протягом 1953 р. було виділено два культурних шари. Нижній, за В. М. Даниленком, енеолітичний, слідує у часі «за типом Средний Стог»» і синхронізується із усатівською та кієво-софієвською культурами [9, с. 126-128]. Верхній шар належав поселенню площею 1 га, яке з трьох сторін обмежувалося стрімкими урвищами, з четвертої – мало пологий схил, який перетинала захисна стіна, складена з каміння. Поява штучних укріплень є важливою ознакою загострення воєнного протистояння між племенами. На незначній відстані від стіни було відкрито кам’яні фундаменти жител, наземні частини котрих були мабуть з дерева та глини. Культурні залишки утримують уламки горщиків, гостродонних чи з маленькими пласкими донцями, високими відігнутими вінцями, пишно орнаментованими відтисками шнура. Також розповсюджені вироби з кременю, серед котрих численні бойові сокири, вістря списів, наконечники стріл. На поселенні також знаходилася майстерня з виготовлення сокир та молотів із кристалічних порід місцевого походження.
Основу господарства мешканців селища становило скотарство, переважно розведення великої рогатої худоби. За знахідками кісток встановлено присутність коней, а також свині. Знахідки кістяних мотик та серпів вказують на існування землеробства. Про зносини з населенням лівобережного Лісостепу свідчать знахідки посуду ямково-гребінцевої неолітичної культури. За віком поселення відповідає початковому етапу розвитку давньоямної культури, за Даниленком – «фаза Михайловка II» [10, с. 79-80].
4. Поховання «квітянського типу» (постмаріупольської культури, за І. Ф. Ковальовою). Назва походить від поховання, дослідженого О. В. Бодянським у 1951 р. поблизу с. Федорівка в межах Надпоріжжя. На підставі кераміки В. М. Даниленком було виділено квітянський період розвитку давньоямної культури. Виділення в окрему археологічну культуру було засновано на матеріалах поховальних пам’яток лівобережного Лісостепового Подніпров’я, досліджених І. Ф. Ковальовою. На сьогодні запропоноване Ю. Я. Рассамакіним перейменування у квітянську культуру зустрічає критику. На сей час в окрузі с. Волоське відомі поховання, які відповідають уявленням про пам’ятки «квітянського типу». Ознакою останніх є спорудження над могилою кам’яних закладок або кілець з плит – кромлехів, які є попередниками, першим кроком, у спорудженні земляних насипів –курганів. Територіально останні прив’язані до курганних груп степового тилу Надпоріжжя. Первинний насип кургану № 1 споруджено для постмаріупольського поховання № 3, могила котрого знаходилася у центрі майданчика діаметром 12 м, поверхню котрого обмазали глиною із домішкою трави. З дерев’яних тонких жердин було споруджено напівсферичний каркас, укріплений по низу більш міцними брусками, який зовні було обкладено схожими за розмірами й формою із сучасною цеглою грязьово-дерновими вальками. Підлогу внутрішньої частини споруди було викладено з добре обструганих і підігнаних плашок, поверх котрих лежала повсть з розсіяною зверху рожевою фарбою.
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
