15.4. Перша Олімпійська чемпіонка незалежної України Оксана Баюл – нащадок волохів Придніпров’я
Народжена в Дніпропетровську 1977 року Оксана Баюл стала відомою в світі українською спортсменкою, першою олімпійською чемпіонкою незалежної України. Вона захищала честь України на Зимових Олімпійських іграх 1994 року з фігурного катання. Проте її прізвище здається не зовсім українським. Правильно – воно може бути волоського походження! І разом з тим усі її предки по батьківській лінії протягом 250 років живуть на Придніпров’ї. Документально це простежується з 1877 року. А її предок Іван народився приблизно двісті років тому.
У цій розвідці ми вперше розповімо про волоське коріння олімпійської чемпіонки. Завдяки архівним знахідкам і зустрічам зі старожилами нам вдалося встановити її походження від волохів Василівки і Волоського.
![Оксана Баюл на Олімпійських іграх 1994 року]()
Спрощено схема її походження виглядає так. У Івана Баюла народився син Олексій (приблизно 1850 року народження). Олексій мав сина Тихона. У Тихона народився син Прокіп (1900-1998). У Прокопа – син Іван (1925-1989?) – дід Оксани. У Івана – син Сергій (1954-2006) – батько Оксани. Таким чином, ми з’ясували шість поколінь Оксаниних предків.
Прізвище Баюл зустрічалося до останнього часу лише у Василівці нинішнього Солонянського району (колись Василівка відносилася до Волоської волості Катеринославського повіту). Нині це прізвище «емігрувало» до близького Дніпра. Але в старих записах другої половини ХІХ століття це прізвище зустрічалося й у Волоському. Оскільки Василівка вважалася виселками Волоського, належала до Волоської волості та волоської парафії, усіх предків Оксани Баюл хрестили, вінчали і відспівували у волоській Преображенській церкві (розібрана 1934 року). Історично могло статися так, що одна родина Баюлів повним складом у давнину переїхала з Волоського до Василівки і відтак у волоській церкві представлені переважно василівські Баюли.
Найдавнішим виявленим нами на сьогодні згадкам цієї гілки роду в архівних документах - 140 років. Ми знайшли метричний запис за 1877 рік. Тобто рівно за сто років до народження Оксани Баюл.
Ось він, поки що найстаріший запис. 26 грудня 1877 року у прапрапрадіда Оксани Баюл волоського селянина Олексія Івановича Баюла і його дружини Олександри Іванівни народилася дочка Євгенія. Того ж дня її хрестили у волоській Преображенській церкві. Хрещеними батьками стали «Калужского уезда крестьянин Макарий Леонтиев Алимов и Мотрона Якимова Брагина». Останнє прізвище – штучно русифіковане від «Брага».
А ось запис про народження у Олексія Баюла сина Степана. 27 жовтня 1888 року народився й того ж дня охрещений Стефан. І тут же означення національності Олексія – «крестьянин из цыган Алексей Иванов Баюл и законная жена Александра Иванова». Запис священика Василя Чернова не є свідченням істини в останній інстанції.
Нам вдалося встановити, що у Олексія Івановича Баюла народилися діти Євгенія (1877), Трохим, Кузьма, Іван, Хома, Степан (1888) і, можливо, Параска (Параскева) – по чоловікові Вирцан. Можливо, у Олексія були ще діти – ми знаємо поки що про цих. У Івана Олексійовича Баюла і його дружини Єфросинії Миронівни 1905 року народилася дочка Степанида, а 1906 року – дочка Ірина (Оришка).
Переходимо до Костянтина Кузьмовича Баюла, 1901 року народження. Разом з дружиною Катериною Петрівною, 1900 року народження, вони жили по війні у Василівці по вулиці Крутогірній, 8, у хаті, збудованій 1936 року. Костянтин Кузьмович працював трактористом МТС у колгоспі ім. Ворошилова, мав трикласну освіту (досить типове для його покоління), у повоєнний час записаний українцем. Його дружина Катерина Петрівна – колгоспниця. Подружжя мало двох синів – Василя (1920 -1941) та Івана (1925 року народження). Обидва мали за плечима шестикласну освіту. Діти воєнного покоління не могли уникнути Німеччини. Василь ще до війни, 1940 року, був призваний до армії і воював. А молодший Іван був загнаний до Німеччини. На 1947 рік родина знов об’єдналася і з ними ще жила бабуня – 72-річна Настя Михайлівна Баюл, про яку ще живі спогади у степовому селі.
Костянтин Кузьмович Баюл і його рідні до 1948 року були жителі Василівки. А від 1948-го зробилися мешканцями Дніпропетровська. Напевне, пережитий ними в селі голод 1947-го змусив податися з села до міста, яке по війні потребувало робочих рук для відбудови. Відома навіть точна дата їхнього виїзду з села – це сталося 12 червня 1948 року, коли родина з чотирьох осіб – Костянтин, його дружина Катря і двоє синів вибули до Дніпропетровська на Ю. Ж. Д. (Южные железные дороги? Скоріш за все вони вибули на будівництво Південмашу).
Довгожителька роду баба Саня – Олександра Сергіївна Баюл (1915 року народження) похована на цвинтарі в саду. Один син баби Сані вже помер. А другий десь далеко – невідомо де, - говорить її внучата племінниця, жителька Василівки Надія Хридаєва. – Баба Саня мала чоловіка Петра Баюла (1916-1953). Коли він прийшов з війни, трохи пожив за її словами і невдовзі помер від ран. (У повоєнних архівних документах баба Саня значиться господарем домоволодіння. А її чоловік зазначений як інвалід).
Ця баба Саня була сестрою моєї бабусі Федори Іванівни Чекан (Чокан). А Любов Ярошенко з Антонівки – то вже рідна її племінниця.
Від Надії Хридаєвої ми записали дещо і про Анастасію Михайлівну Баюл, 1875 року народження. Вона – мати Костянтина і Петра Баюлів.
- Анастасія Михайлівна була добра мати, - розповідала було її невістка Олександра Баюл (1915-2006). – «Бо я йшла на роботу, а вона за дітьми дивиться, їсти наварить. Я прийшла з роботи і відпочиваю, не робила нічого. Тому й прожила понад 90 років, бо мене свекруха любила. У мене й чоловік Петро був дуже гарний, він мене жалів». Сама баба Саня (василівська, не плутати з Олександрою – рідною бабусею Оксани) була маленька, худорлява жінка, робила ланковою, а потім працювала в саду. Якось прийшла до моєї мами і питає «Віро, а чому ти не родичаєшся зі мною?» «А хто ми?» «А ми ж з тобою - троюрідні сестри».
У записах воєнної пори 1943-45 років «Саня Сергіївна Баюл» має також малолітнього сина Миколу Дем’яновича Голоцвана, 1939 року народження. Можливо, це був її син від першого шлюбу…
У Василівці по війні жило чимало й інших Баюлів – рід досить розгалужений.
Ми знайшли в метричних книгах білетного солдата Тихона Олексійовича Баюла (тільки прізвище його написано в метричній книзі священиком нерозбірливо – типу «Байлов». У цього Тихона Олексійовича і його дружини Горпини Яківни 11 травня 1887 року народився і наступного дня охрещений син Кирило. Хрещеними батьками його були волоські селяни Павло Маркович Наслунга та Горпина Яківна Брага. Нам відомо про трьох синів Тихона – Кирила (1887), Федора (1896), Прокопа (1900).
По війні бухгалтером колгоспу ім. Будьонного працював Прокіп Тихонович Баюл (1900 -1998). З ним жили дружина Анастасія Петрівна (1904-1993) і діти Іван (1926), Катерина (1928) і Петро ( 1929). Цей скромний бухгалтер воював у війську з 1943 року і був як молодший сержант нагороджений медаллю «За відвагу» «за то, что в боях за столицу Югославии гор. Белград 10 октября 1944 года, поддерживая наступление нашей пехоты, огнем из миномета уничтожил расчеты 2 пулеметных точек противника. 20.10.1944 года при переходе через мост на реке Сава уничтожил 8 немецких солдат», - мовилося в наказі про нагородження його медаллю.
![]()
Прокіп Тихонович Баюл був перед смертю прописаний за адресою вул. Володарського, 136 у м. Дніпро. На його могилі в с. Василівка встановлено гідний пам’ятник йому і дружині.
Нащадки Прокопа Тихоновича БаюлаУ Дніпропетровську нащадки Тихона Олексійовича і Прокопа Тихоновича Баюлів оселилися на тодішній околиці міста – в крайніх номерах вулиці Володарського (нині вулиця Олександра Кониського).
Дід олімпійської чемпіонки Оксани Баюл Іван Прокопович одружується з Олександрою Іванівною, 1930 року народження (померла близько 2014 року). У них народилося двоє синів – Сергій (1954-2006) і Петро (1962). Інженер Сергій Баюл став батьком Оксани. Відомо, що батьки Оксани рано розлучилися і Сергій участі у вихованні доньки не брав. Вже перед його смертю дочка, яка мешкає в США, розшукала батька в Дніпрі і відновила з ним стосунки. Також вона родичалася з бабусею. Її дядько Петро Іванович Баюл навчався в школі № 75 на вул. Гавриленка. Один час вона серйозно подумувала про повернення до рідного міста із США, але, коли їй запропонували невисоку тренерську зарплату, повертатися на батьківщину передумала.
Сусідки припускають, що бабуся Оксани – Олександра Іванівна Баюл працювала на розташованому неподалік заводі «Електроприлад». Після смерті чоловіка Івана і сина Сергія вона продала будинок на вул. Володарського в Дніпрі і доживала віку на житловому масиві Тополя.
Знов – до Василівки, родинного гнізда Баюлів- Коли Оксана Баюл дівчинкою бувала влітку у нас у Василівці з бабусею (мабуть, з Олександрою Іванівною), вони познайомилися тут з тренером. Та подивилася дівчинку і пообіцяла з нею займатися спортом, - розповіла нам староста Василівки Олена Кінаш. – А як воно насправді було – не можу сказати. Це я чула від нашої учительки історії.
- Якщо це легенда, то красива, - кажу п. Олені.
У Прокопа Тихоновича Баюла був брат Грицько Тихонович (1897-1946). Його забрали німці і він загинув 1946 року (дані архіву Василівської сільради). Мав дружину Ольгу Максимівну (1897 -1971). Мали дітей – Петра (1924) і Віру (1927). Також у цій родині жили інші Баюли – Марія Леонтіївна (1920), Віктор Петрович (1943) і Люба Петрівна (1946).
В історії Другої світової війни лишив свій слід і Федір Тихонович Баюл, 1896 року народження, теж уродженець с. Василівка. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Його племінник 88-річний Петро Прокопович Баюл згадує: «Дядько Федір до війни кинув дружину Ольгу (в дівоцтві Магро) і пішов у мандри. Я питав тітку Олю, як так сталося. Вона казала, що чоловік спочатку возив продукти з села братові її Петі Магро, учневі Дніпропетровського художнього училища. Петя стане народним художником України і похований у с. Новий світ. Я записував за життя спогади Петра Магра. У нього батько був Іван Антонович Магро (1885-1970) і мати Марфа Пилипівна (1890-1980) з роду Швець.
![]()
Як інженера військово-будівельних робіт Федора в липні 1945 року нагороджено медаллю «За оборону Кавказу». 6 квітня 1985 року Федора Тихоновича Баюла нагороджено орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня.
З 1941 року в Червоній армії служив його син, теж родом з Василівки Олександр Федорович Баюл, відважний льотчик. 10 жовтня 1944 року нагороджений орденом «Червоної зірки» за збиття двох ворожих літаків. Ось рядки з наказу:
![]()
Переходимо до Хоми Олексійовича Баюла, його дружини Онисі Федотівни та їхніх нащадків. 24 липня 1887 року у «волоського селянина» Хоми і Онисі Баюлів народилася й того дня охрещена дочка Ганна. Діти у подружжя народжуватимуться ще довго. 11 квітня 1909 року у них народився і 24 травня того року охрещений син Микита. Батько записаний як «селянин села Василівки». Хрещені батьки – селянин села Василівки Олександр Трифонович Зелений і селища Волоського селянка Параскева Олексіївна Вирцан. Судячи з по-батькові, Параскева Олексіївна могла бути тіткою новонародженого і в дівоцтві могла також носити прізвище Баюл.
Жила у повоєнній Антонівці на території колгоспу Шевченка родина Семена Хомича Баюла (1899 року народження). У нього дружина Хівря Василівна (1908) і донька Віра Семенівна (1937). Жили в хаті 1929 року побудови. В цій хаті до березня 1947 року жила родина Базунів – Трохим Григорович (1902), його дружина Харитина Павлівна (1909), дочка Настя (1927) і син Трохим (1932). У голодному повоєнному році родина Базунів 15 березня 1947 року вибула в Сибір. Причини виїзду нам невідомі.
А ось родина Дмитра Хомича Баюла (1909 року нар.). У подвірних записах він фігурує так, як говорили в селі, – «Митя Хомич». На той час він відсутній у селі, «був у Германії» (а, може, й загинув). Дружина – Векла Кузьмівна (1911). Ці Баюли мали дітей Ганну (1930), Івана (1932), Надію (1936), Грицька (1938) і Катю (1941).
Нарешті, жили по війні у Василівській сільраді ще дві сестри Баюл – Оришка Іванівна (1906) і Степанида Іванівна (1905). Це – діти згадуваного нами вже на початку Івана Олексійовича Баюла. Народжена 1906 року Ірина – це і є Оришка.
Цікаво, що зрідка траплялося написання прізвища як Баюль. Так, 3 вересня 1963 року солонянська райгазета «Вперед» називає ім’я Оксани Баюль в числі тих колгоспників, кому у Василівці допомогли в будівництві і ремонті будинків.
На підготовленому нами генеалогічному дереві спортсменки Оксани Баюл – понад два десятки осіб.
Микола ЧАБАН
liudmilashutiak@gmail.com
+38 097 969 73 46
