Лоханський поріг

Волоські тури

Лоханський поріг

Місця

Опис

Третій з дніпрових порогів, розташовувався біля села Волоське, на відстані 0,5 версти (533 м) від попереднього - Сурського порогу. Посередині русла були розташовані три невеликі острови, які утворювали в порозі два проходи: один — між правим берегом і островом Кулики; другий, дуже вузький, — між лівим берегом і островом Скелястий.

За припущенням Дмитра Яворницького, назва Лоханського порогу походить від того, що вода між виступом порога й лівим берегом «плещеться, як у лоханці».

Поріг був короткий — три лави (Куликівська, Плоська, Черепашина), але дуже крутий, бурхливий, зі стрімким падінням води.

Вважалось, що Лоханський поріг був одним із страшних, згубних порогів.

З лівого боку порогу знаходився Буців камінь (названо в пам'ять лоцмана Буць, який розбився на цьому камені), праворуч — кам'яна скеля. Між ними і пролягав головний хід, вужчий, порівнюючи з іншими порогами. Попасти в цей хід, щоб не зачепитися за скелю або Буців камінь — то і є хист лоцмана. Буців камінь зверху порога не було видно. Лише коли проходили поріг, було тоді видно, як через Буців камінь перекочується вода, падаючи, мов у прірву, з завихреннями та бурунами, й утворює воронку.

Ширина порогу була близько 60 сажень (130 метрів), довжина з правого боку – 127 сажень (274 метри), з лівого – 78 сажень (168 метрів), падіння води - 0,77 сажень (1,66 метри).

Падав трьома лавами - Куликівською, Плоською та Черепашиною.

Мав канал з накидного каменю, коло лівого берега 60 саж. (128 метрів) довжини; фарватер води вище порога - 1 саж. (2,16 метри), нижче порога - 8 футів (2,4 метри).

За часів Київської Русі через те, що поріг утворював острови, між якими були проходи, його називали Острівним порогом.

Нині поріг затоплений водами Дніпровського водосховища.

Про дніпрові пороги місцеві мешканці переказували різні історії, складали легенди. Так от, за легендою, нижче Лоханського порога, з правого і з лівого боку Дніпра, стояли два величезні камені, які звалися Богатирі. Правий Богатир стояв у воді, не доходячи 20 сажнів (42,7 метрів) до самого берега. Лівий - стояв на сухому, на 10 сажнів (21,34 метрів) відходячи од берега Дніпра. Назва каменів вийшла від суперечки татар та запорожців між собою за межі володіння землею.

Запорожці казали, що земля по лівому березі Дніпра, проти Лоханського порога, споконвіків була козацька; татари, навпаки, казали, що земля була татарська. Після довгого спору суперечники вирішили зробити так: запорожці виставлять від себе богатиря, а татари й собі виставлять силача, і нехай кожний із них візьме по каменю і кине через Дніпро. Татарський з лівого боку на правий, запорозький - з правого боку на лівий, і де саме впаде чий камінь, там і буде того земля.

Ото взялися ті богатирі за камені. А камені ж були такі, рятуй Боже, величезні, що не можна того й умислити, скільки в них пудів! Так ото запорозький богатир як ухопив каменя, як розмахав його, та як кидонув від себе, так він перелетів через увесь Дніпро й гепнувся далі лівого берега. І так же гарно він, той запорозький богатир, посадив свого каменя, що його й досі не замулила вода. І коли добре придивитися до нього, то можна на ньому побачити й глибокі вдавлення від пальців того запорозького богатиря, який тримав його в руці. І шумів же, мабуть, той камінь, коли летів через Дніпро! Десь гуділа від нього вся земля!..

Ну, а татарський богатир не здолав перекинути камінь на правий бік ріки: він посадив його в воду, не доходячи до берега. У велику воду цей камінь увесь заливається й замулюється мулом.

Від тих суперечників-богатирів і самі камені почали зватися Богатирі. Оце так казали колись запорозькі діди. А тільки, як казати по правді, запорозькому богатиреві легше було кидати свого каменя, бо він шпурнув його з високого берега вниз, а татарському богатиреві прийшлося кидати свого каменя супроти гори, через що він і посадив його в воду.