Зміїна печера

Волоські тури

Зміїна печера

Місця

Опис

Вже античним авторам було відомо про Дніпрові пороги, які знайшли відображення у легенді стосовно походження скіфів, наведеної «батьком історії» Геродотом, котрий жив у V ст. до н. е. Згідно з останньою, скіфи, що мешкали в азово-чорноморських степах, вели свій родовід від першої людини скіфської міфології – Таргітая (Геракла - в інших міфологічних інтерпретаціях), який народився від шлюбу Папая (Зевса) із змієногою богинею Аргімпасою, донькою річкового бога Борисфена (грецька назва Дніпра), що жила у печері на території сучасного Волоського біля Лоханського порогу. Від народжених у цьому шлюбі трьох синів: Агафірс, Гелон і Скіф, - як вважалося, походять усі скіфські племена.

Бронзове навершя із зображенням бога Папая, околиці м. Дніпро

Бронзове навершя із зображенням бога Папая, околиці м. Дніпро

Ось якою інформацією 1928 року ділився академік Дмитро Яворницький. Південна частина села Волоського кінчається високою кам’яною грядою. Там є дві високі гори: одна з них зветься просто Скелею, а друга — Бичковою скелею. Вулиці й хати кінця села містяться у цьому межигір’ї. На підгір’ї Бичкової скелі, на землі колишнього селянина Якова Заскоки, є так звана Змієва печера. З дуже вузьким входом вона і щоб пролізти всередину, треба спершу проповзти два сажні (4,3 метра) животом по вогкій землі, витягнувши вперед себе руки. А потім вже можна стати і йти ногами.

Скільки та печера має довжини, напевне невідомо: одні кажуть - не більше як 25 сажнів (54 метри), а інші - буцімто вона тягнеться понад версту (понад 1066 метрів), і де саме її кінець, ніхто того не знає, бо ніхто не доходив до краю. В одному місці печери, кажуть, є така глибока ямина. Коли туди кинути камінь, то не чутно, як він і на дно падає. На жаль, усього цього перевірити не можна, бо в селі, якраз коло печери, лупили камінь і завалили вхід у печеру камінням, груддям та землею.

Унікальний опис печери біля Стрільчої Скелі залишив нам секретар Дмитра Яворницького Микола Павлович Костюк (1915-1997), котрий помер у Канаді: «Якось старий-престарий дідусь Пасльон із села Волоське розказав директорові школи, що він знає, де є печера на правому березі Дніпра близько Стрільчої Скелі. Хоч головне завдання нашої експедиції було дослідити глибокий яр, що звався Сажавка, а вже друге – розшукати дідуся Пасльона, щоб показав нам, де є ота печера. Директор Дніпропетровського історичного музею Дмитро Іванович Яворницький знав і досліджував багато печер, а про печеру коло Стрільчої Скелі не чув. Тож ми мали те зробити. Дідусь Пасльон був дуже старий і ледве дибав, то ми попросили воза і привезли його до того місця, де мала бути печера. Дідусь був дуже охочий нам допомогти і пішов, лопатою опираючись. Стукав, стукав лопатою поміж камінням, аж почув інакший звук і сказав нам: «Отут копайте, тут вона». Ми почали копати між трьома каменями. І раптом земля під лопатою провалилася і ми побачили чорну дірку. Дідусь і ми зраділи, що помилки не було. Бо ми всі бачили вхід до печери.

…я давай розкопувати більшу дірку, щоб хоч і тісненько, а влізти до печери. Три величезні камені творили трикутний отвір. Я ледве проліз туди і одразу ж і виліз, бо не було чим дихати, в печері бракувало кисню. Облишили до ранку. А вранці Трохим Трохимович прив’язав до моєї ноги клубок шнура, щоб я не заблудив і не загубився. Та й цього разу я мусів вилізти, бо свічка не горіла, тяжко було дихати, як і раніше, бракувало кисню. Вирішили почекати з тиждень, щоб вже потім замість свічки мати прожектор з батарейкою.

За тиждень я знову причепив шнур до ноги і Боже поможи! Просунувся, увімкнув світло і аж ахнув з дива, як побачив довжелезний тунель, спочатку низький і вузький, а далі ширший і високий, що вже було можна просто йти на повен зріст. Пробирався я і розглядався, побачив довгий качан з кукурудзи, але без зерна. Хотів підняти, а качан геть спорохнів і від дотику моїх пальців розсипався. Пішов я далі. Раптом побачив яму продовгастої форми, повну води. Перескочити – не перескочиш, а обминути не було як, бо стіни тунелю – вологі аж плісняві. Поміряти, чи глибока та яма, щоб перебрести, не мав чим. Кинув камінця у воду. То як сплеснула вода і луна рознесла підсилений звук по всій довжині печери, я почув дуже дивне звукове явище. Моє враження було таке, ніби я вдарив у дзвін. Хотів виколупати більшого камінця зі стелі, щоб ще раз кинути у воду, а воно почало обвалюватись, мусив відскочити. Подумав – так може й привалити...

Жаль, що не мав з собою фотографічного апарата, щоб зробити хоч зо дві світлини. Роздумую, що робити? Аж раптом відчув, що шнурок, прив'язаний до моєї ноги, почав мене смикати. Подумав собі, що смикають в добрий час, й так треба вилазити на свіже повітря, бо було тяжко дихати.

Виліз, задихався, як циганський міх, а Трохим Трохимович Тесля і Костя зраділи, обіймають мене і питають, що я там робив, що так довго перебував під землею.

«Та, - кажу, - досліджував». Детально розповів їм, що собою являє печера, та ще дійшов до ями повної води... але 37 метрів було за мною.

Тоді археолог Іван Левицький сказав таке: «Добрий сховок від звірів, від напасників, знаменита засідка на ворога. А для нас тепер небезпечна, бо може привалити. Ми тут зробили що змогли, а тепер вертаймося до балки Сажавки, бо там нас чекає велика робота. Школярі знайшли у глибині яру обвалену стіну і там у стіні стирчали різні кістки, посуд, сліди вогнища і мамонтові кістки та зуби».