Майрова могила

Волоські тури

Майрова могила

Місця

Опис

Це – справжня перлина Волоського. Грандіозна могила скіфського аристократа височить нині в оточенні лісосмуг. А колись цей курган посеред степу можна було помітити здалеку. Він слугував козакам надійним орієнтиром, мов степова піраміда.

Зазвичай більшість з оповідей, присвячених історії скіфів, починається зі згадки про їхню войовничість: «… під свист мечів та гуркіт стріл ступили скіфи у всесвітню історію. Ця згадка пов’язана із скіфською експансією у VII ст. до н. е. до країн Закавказзя та Близького Сходу, яка стала «відправною точкою скіфської історії. Саме з цього часу … ми можемо вживати термін «скіфи» щодо кочового населення, яке проживало на просторах північнокавказьких та причорноморських степів і мало цілком визначену й добре відому археологам «скіфську культуру». Версія скіфської історії викладена «батьком історії» Геродотом. Прабатьківщину скіфів останній визначає «на схід від кіммерійської землі», звідки під тиском іншого кочового народу вони сунули на захід, примусивши кіммерійців відійти зі степів Північного Причорномор’я.

Перші за часом свідчення перебування скіфів на теренах України належать до кінця VII – початку VI ст. до н. е. Основу їхнього господарства становило розвинене скотарство з головуванням конярства.

Високого рівня досягла військова справа, зокрема організація війська, побудована на властивому скіфському суспільству тричленному поділі на «центр» та дві нерівноправні частини – «крила» – лучників, важкоозброєних вояків та кінноту. Скіфський меч-акінак, списи та дротики, набори бронзових стріл, броньовані обладунки та пояси засвідчують високий рівень озброєння. Основу скіфського війська становила кіннота, озброєна луками.

Скіфський воїн. М. Горелик

Вмілий лучник за хвилину міг випустити 10-12 стріл. Ударною силою війська були вояки, зодягнуті у залізні пластинчасті обладунки та шоломи, з щитами, мечами-акінаками, дротиками та списами. За археологічними спостереженнями можна припустити існування у скіфському війську також озброєних жіночих загонів.

На землях громади с. Волоське зараз ще нараховується більше 10 груп зі скіфськими курганами, найбільшим з котрих є Майрова могила.

Карта-схема розташування курганної групи «Майрова могила»

У складі курганної групи «Майрова могила» протягом 1989-1990 років велися дослідження експедиції Дніпропетровського Національного університету. Всього досліджено 23 кургани. Час виникнення більшості з них визначили III – початком II тисячоліття до н. е. за наявністю поховань ямної культури. Стратиграфія (розріз через насип) свідчить про тривалий час використання курганів як місця поховання. Окрім основних ямних, в них присутні так звані впускні поховання культур бронзової та залізної доби. Судячи зі складу решток інвентарю – мечів, бойових сокир, списів та дротиків, захисного обладунку, наборів стріл – абсолютна більшість поховань належала чоловікам. На думку вчених вони входили до дружини військового ватажка, котрому належить домінуюча Майрова могила.

Поховання у курганах становлять найбільш численну групу поховань ямного часу (кінець III – початок II тис. до н. е.). Зазвичай ямні кургани використовувалися як місце поховання населенням інших археологічних культур. В якості приклада наведемо опис кургану «Довга могила», який входив до курганної групи «Майрова могила».

Під сучасним насипом заввишки 1,8 м знаходилися три окремі невеликі кургани, споруджені для основних ямних поховань (рис. 27).

Рис. 27. План кургану «Довга могила» (№ 23 групи «Майрова могила»)

Об’єднання ямних курганів під спільним насипом пов’язане з їхнім використанням у якості кладовища населенням зрубної культури бронзової доби (XIV–XII ст. до н. е.).

Згідно розповіді Геродота, релігійні звичаї скіфів вимагали, щоб померлих царів возили протягом 40 днів по їхніх володіннях, після чого ховали у кладовищі – так званих Геррах, які у IV ст. до н. е. знаходилися на березі у пониззі Дніпра, у межах Дніпропетровської та Запорізької областей. Царські кургани сягали заввишки 20 м і більше, з чим пов’язана назва «піраміди Степу». Разом з можновладцем ховали одну з його дружин зі служницею, охоронників, численних слуг, серед котрих були гонець, виночерпій, конюхи при царських конях. Поховання знатних скіф’янок, які при житті вважалися жрицями, відбувалися також у величезних курганах, до котрих їхні тіла доправляли поховальні кортежі у повозках-храмах, прикрашених бронзовими навершями.

Рис. 28. Плани поховань та інвентар з кургану 23

А звідки назва Майрової могили? Тут немає одностайності. Існує декілька версій. В усякому разі ніякого майора тут і близько не було. У спеціальній літературі Майровій могилі не щастило: навіть у ретельно редагованому каталозі-довіднику «Памятники истории и культуры Украинской ССР» (1987) допущено помилку: «Древний курган «Майорова могила». А в довіднику «Топонімія Дніпропетровщини» (2006) Майрову балку взагалі чомусь названо балкою Майорка і приписано її назву теж міфічному «майорові».

Ось деякі з близьких нам версій. Перша: в Майровій могилі поховано козака Майра. Друга: оскільки Майрова могила майоріла в степу (злегка виднілася в степовому мареві), вона могла дістати свою назву від слова майоріти. Можливо від Майрової могили названо і Майрову балку, яка веде до Дніпра, а згодом і хутір (нині село) Майорку.

А раптом Майрова могила названа на честь Майри – однієї з двох міфологічних героїнь. Одіссей у поемі Гомера, розповідаючи цареві Алкиною про своє сходження в царство Аїда, каже, що серед інших бачив душу Майри – можливо, мова про дочку Атланта…

10 лютого 1920 року на Майровій могилі за селом похований Ісая Кузьмович Папук (1885-1919) – все ще мало досліджена постать місцевої історії. Був у 1909-1911 учителем початкової школи у сусідній Василівці Волоської волості й національно свідомою людиною. Священик Волоської Преображенської церкви, мов літописець свого часу, зробив таку приписку в метричних книгах місцевого храму: «В средних числах ноября 1919 г. убит в бою повстанцев-украинцев с кадетами и погребен на Маіоровой могиле 10 февр. 1920 г.»