Курган Турчина могила

Волоські тури

Курган Турчина могила

Місця

Опис

Коли ви повернете із Запорізької траси на Волоське, то одразу з лівого боку посеред поля виростає могила (курган), яка носить назву Турчина. Варто пригальмувати біля неї і пильніше придивитися до цієї пам’ятки. На старих картах Катеринославського повіту ми бачимо навколо кургану цілу курганну групу дрібніших могил. Дрібні могили давно вже розкопано археологами. А ось Турчина зустрічає подорожніх, як і сотні років тому.

За словами професора історії археолога Ірини Ковальової, назви курганів з часом змінювалися. Те, що на Турчиній нині ростуть дерева, вказує на те, що могилу вже копали, на ній була порушена земля. Розкопки на цих землях проводив 1907 року відомий український дослідник Микола Омелянович Макаренко (1877-1938), на той час кустос Ермітажу, згодом близький друг Миколи Реріха.

«Рідко де зустрінете степи, так рясно і густо всіяні курганними насипами, як по дорозі з Катеринослава на Олександрівськ і Нікополь, вздовж ґрунтової дороги по правому нагірному березі Дніпра, - натхненно писав Макаренко у своєму звіті про розкопки, - Увесь шлях праворуч і ліворуч нескінченно усипаний груповими і одиночними курганами різних епох. Там і тут дивовижно рясно бовваніють тупі й гостроверхі контури їх, гублячись у синій прозорій далечині злегка горбистих степів, що їх іноді перетинають широкі балки, глибокі яри. Поодинокі гіганти з крутими боками і гострими верхівками панують над широкими присадкуватими, що ніби під вагою століть розпливлися, насипами. Дрібні півкулі, з камінням на поверхні, соковитими групами доповнюють загальне враження незвичайного багатства і різноманітності життя придніпровських степів».

Що таке курган? – перепитує проф. Ірина Ковальова. – Він нагадує торт «Наполеон» з певними шарами. Кожен курган має такі шари. І в Турчиній могилі на глибині до двох метрів від поверхні лежить маленька, скорчена, на правому чи лівому боці істота в похованні давньоямної культури. Це – не скіфський курган, це могила бронзової епохи.

Після того, як небіжчика чи небіжчицю поховали, принесли горщики, справили тризну, їли й згадували, який він чи вона були за життя. А через деякий час помирає ще хтось з їхнього роду, і його ховають тут же. Так ростуть кургани. За словами проф. І. Ковальової, найбільший у її практиці курган мав 87 поховань!

Згодом, коли звідси пішли ямні племена, й прийшли чужинці, вони продовжують ховати поруч своїх небіжчиків. Тож тут у степу було безліч старих поховань. Малі кургани копали переважно археологи ХІХ століття. Дмитро Яворницький називав такі кургани «бабоваті», бо вони нагадували великих огрядних жінок. І половецькі «баби» на них стояли – вже з пізніших часів кочівників.